Історія ляльки-мотанки - оберігу українського народу
Історія народної ляльки-мотанки - оберігу
Українська народна іграшка лялька-монтанка має надзвичайно багату історію. Вона поєднала в собі все: життя і побут народу, звичаї та традиції, обряди та ритуали. Іграшки не робили просто так, їх творили майстри.
Лялька-мотанка (або вузликова лялька) є прадавнім сакральним оберегом українського народу. Їй вже майже 5000 років. Вона з’явилася з тих пір, як почали вирощувати льон. Це була не просто іграшка, а оберіг. Головне призначення якого – берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів. Іноді з рук майстра народжувалися ляльки, про які складалися легенди, і передавалися від матері до дочки, як священний переказ...
У міфах багатьох народів першими людьми були ляльки, створені з глини або дерева, оживлені богами. До наших днів дійшли обрядові зображення певних стихій чи символів природи з трави або дерева – Купайло та Марена, символи Води й Вогню на святі Івана Купала, Масляниця, яку роблять, коли проводжають зиму і зустрічають весну. Навіть городні опудала, що їх ще й сьогодні ставлять на городах, аби відлякували горобців, на початку були священними ляльками-охоронцями оселі й обійстя від злих духів.
У деяких місцевостях Європи раніше – а подекуди й дотепер – здійснювали на честь закінчення жнив такий обряд: виготовляли спеціальну ляльку, закладали у неї останній зрізаний колос або останній сніп з поля, і потім цю ляльку зберігали на почесному місці в домі, до наступного врожаю.
Є лялька, яку в тій чи іншій формі знають на всіх континентах. Це мотана або вузлова лялька, виготовлена з м’якого матеріалу – шкіри або тканини і з ниток.
Очевидно, перші такі ляльки робили з трави або соломи, а згодом, з поширенням ткацтва, почали використовувати тканину і прядиво. В Україні її знають, як ляльку-мотанку, і тут вона відома з незапам’ятних часів, і своїми витоками сягає чи не в добу Трипільської цивілізації. Найдавніші ляльки з тканини – це коптські ляльки з вовни, знайдені під час розкопок стародавніх поселень у Єгипті.
В Україні народні іграшки можна поділити на кілька видів залежно від матеріалу: дерев’яну, глиняну, з трав’янистих матеріалів (лоза, рогоза, солома, листя кукурудзи тощо), сирну, з тканини, паперову іграшки. Відповідно до регіону та авторських задумів іграшки відмінні за кольором, формою, візерунком, оздобленням, технікою виготовлення.
У ХІХ ст. виділились регіони виготовлення дитячих забавок – це Прикарпаття (Косів, Кути), Львівщина (Яворів, Стара Сіль), Полтавщина (Опішня, Хомутець), Дніпропетровщина (Петриківка), Волинь (Ковель). Одним з них є Поділля, котре, як історико-етнографічний регіон, включає Вінницьку, Хмельницьку (крім північних районів) та східну частину Тернопільської області.
З прийняттям християнства у Київській Русі почалось викорінення язичницьких культів, а з ним їх ідолів. Фігурки людей та тварин, що вважались наділеними магічними функціями, зберігались людьми, а звичай носити прикраси-обереги побутує і досі.
Розповсюдженою на Поділлі була лялька-мотанка, яку робили зі шматків тканини. Вона складається зі стовпчика-основи – це тулуб, ноги, руки, голова. Окрім тканини, ляльку робили із трісочок, з полінця, але основа залишалась завжди однаковою.
Лялька з тканини – найпростіше зображення жіночої фігури. Кількість ознак, за якими тканина і нитки перетворювались на людську подобу, незначна. Є тіло – туго скручена, замотана в “качалку” тканина, – поділене лініями (перев’язаною ниткою) шиї і пояса на основні частини.
Звідси й назва ляльки – "мотанка", змотана з тканини. Обличчя тривалий час залишались безликими, оскільки люди не бажали уподібнювати ляльку собі. Вважалось, що лялька з “обличчям” ніби оволодівала душею і могла нашкодити дитині, а безлика лялька, за народними повір’ями, не дозволяє злу творити лихо там, де вона (лялька) знаходиться.
З давніх-давен в українських родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку дитини з усім родом, і цей зв’язок захищав людину, де б вона не була.
В Україні ще на початку 20 століття дівчата, готуючи скриню з весільним посагом, разом з рушниками та сорочками, клали туди своїх ляльок. Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала із собою в нову сім’ю.
Причому в родині чоловіка дозволялось молодій дружині, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, вважалося, вона грається лялькою, то швидше стане матір’ю, і тим здоровіші будуть діти. А коли народжувалась дитина, то молода мати клала своїх ляльок до дитячої колиски, щоб оберігали дитя від хвороб та поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавалась їй.
Іноді бабуся чи мати робила ляльку нашвидкуруч, щоб «зайняти дитину», аби та не плакала. Тоді в голівку дитячої ляльки зав’язувався шматочок хліба (до цих пір така народна «пустушка» називається «куклою») і для дитини це була і іграшка, і заспокоєння, і перший образ, який вона сприймала.
І разом з тим, така «кукла» несла енергію любові, яка незримо формувала в майбутній людині підсвідоме ставлення до предків, до роду, до землі, яка її народила.
Історія виготовлення ляльки-мотанки
При виготовленні ляльки-мотанки в жодному разі не використовується голка, а тільки нитки і тканина. В основі української ляльки-мотанки – хрестоподібна фігура, де єдина об’ємна деталь – це голівка. Її виготовлення – це найважливіший момент процесу створення ляльки-мотанки.
Раніше в Україні ляльку-мотанку робили, щоб викликати або припинити дощ, змінити погоду, залагодити сварку в родині, забезпечити добру подружню пару дівчині чи хлопцеві.
Саморобні ляльки робили безликими: обличчя замінював узор у вигляді хреста, ромба, квадрата. Ляльки поблизу Канева, Переяслава – Хмельницького, Золотоноші, Решетилівки на Полтавщині мають на обличчі хрести із чорних ниток; трохи нижче по Дніпру, у районі Чигирина та Кременчука, хрести набираються з кольорових ниток.
Історія ляльки-мотанки захоплює своєю своєрідністю та красою. В культурі українського народу виготовлення цієї дитячої забавки посідає значне місце. Вона стає на рівні з мистецтвом вишитих рушників, ткацтвом, мистецтвом кераміки та багатьма іншими прекрасними українськими ремеслами.
Майстерно зроблена, пишно вдягнена лялька, виступаючи посередницею між старшим і молодшим поколінням, є запорукою добробуту, щасливого родинного життя, захисту від злих сил.
Код банера: