Історія української ляльки-монтанки

1. Історія створення ляльки-монтанки в Україні

Історія виникнення ляльки сягає прадавніх часів. Перші ляльки виникли 5000 років тому і поширеними були практично в кожній країні. Тоді ці ляльки були схожими між собою, адже виготовляли їх лише із шматків тканини та матеріалу, який замотували всередину . У Єгипті знайдена римська ганчір'яна набивна лялька: виконана з грубого полотна та набита клаптиками і папірусом. Діти часів Римської імперії гралися такими ляльками.

На території України прототипи ляльки знайдено на палеолітичній стоянці Мізин на Чернігівщині. У ХІХ столітті археолог Вікентій Хвойка відкрив трипільську цивілізацію на території України. Було знайдено глиняні фігурки жінки матері.

Я можу припустити, що якщо діти трипільської цивілізації мали іграшковий посуд, то обов’язково мали бути ляльки. Так як трипільці вирощували льон, коноплі, то могли робити ляльки обереги з цього матеріалу. Поширеними ляльки мотанки були у ХІХ столітті.Дослідник

М. Грушевський зазначав, що «в Україні ганчір'яні ляльки були популярні серед дівчат. Навіть після одруження молодиці везли із собою ляльки, які ховали у скринях».

Українськими ляльками етнографи зацікавилися наприкінці XIX — початку XX ст. Колекцію мотанок Наддніпрянщини зібрав М. Грушевський у 1900-х рр. Українські (так звані решетилівські) ляльки виставлені у Музеї іграшки у Сергієвому Посаді. Вони були зібрані на початку XX ст. засновником музею Миколою Бартрамом (1873–1931).

Українська народна іграшка має надзвичайно багату історію. Вона поєднала в собі все: життя і побут народу, звичаї та традиції, обряди та ритуали. Іграшки не робили просто так, їх творили майстри.

Лялька-мотанка (або вузликова лялька) є прадавнім сакральним оберегом. Їй вже майже 5000 років. Вона з’явилася з тих пір, як почали вирощувати льон. Це була не просто іграшка, а оберіг. Головне призначення якого – берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів.

Іноді з рук майстра народжувалися ляльки, про які складалися легенди, і передавалися від матері до дочки, як священний переказ...У міфах багатьох народів першими людьми були ляльки, створені з глини або дерева, оживлені богами.

До наших днів дійшли обрядові зображення певних стихій чи символів природи з трави або дерева – Купайло та Марена, символи Води й Вогню на святі Івана Купала, Масляниця, яку роблять, коли проводжають зиму і зустрічають весну. Навіть городні опудала, що їх ще й сьогодні ставлять на городах, аби відлякували горобців, на початку були священними ляльками-охоронцями оселі й обійстя від злих духів.

У деяких місцевостях Європи раніше – а подекуди й дотепер – здійснювали на честь закінчення жнив такий обряд: виготовляли спеціальну ляльку, закладали у неї останній зрізаний колос або останній сніп з поля, і потім цю ляльку зберігали на почесному місці в домі, до наступного врожаю.

Є лялька, яку в тій чи іншій формі знають на всіх континентах. Це мотана або вузлова лялька, виготовлена з м’якого матеріалу – шкіри або тканини і з ниток. Очевидно, перші такі українскі ляльки-мотанки робили з трави або соломи, а згодом, з поширенням ткацтва, почали використовувати тканину і прядиво.

В Україні її знають, як ляльку-мотанку, і тут вона відома з незапам’ятних часів, і своїми витоками сягає чи не в добу Трипільської цивілізації. Найдавніші ляльки з тканини – це коптські ляльки з вовни, знайдені під час розкопок стародавніх поселень у Єгипті.

В Україні народні іграшки можна поділити на кілька видів залежно від матеріалу: дерев’яну, глиняну, з трав’янистих матеріалів (лоза, рогоза, солома, листя кукурудзи тощо), сирну, з тканини, паперову іграшки.

Відпо­відно до регіону та авторських задумів іграшки відмінні за кольором, фор­мою, візерунком, оздобленням, технікою виготовлення. У ХІХ ст. виділи­лись регіони виготовлення дитячих забавок – це Прикарпаття (Косів, Кути), Львівщина (Яворів, Стара Сіль), Полтавщина (Опішня, Хомутець), Дніп­ропетровщина (Петриківка), Волинь (Ковель). Одним з них є Поділля, котре, як історико-етнографічний регіон, включає Вінницьку, Хмельницьку (крім північних районів) та східну частину Тернопільської області.