Німецькі науковці в історії Харківського університету В.Н. Каразіна

З навчального дослідницького проєкту на тему "Німецькі науковці в історії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна" ми дізнаємось, що вказаний навчальний заклад зіграв велику роль у перетворенні Харкова на крупний науковий і культурний центр, освітянську столицю України. ХНУ займає одне з перших місць у всеукраїнських рейтингах серед класичних університетів і добре відомий далеко за межами України.

Докладніше про роботу:

В учнівській науково-дослідницькій роботі з історії України вивчається діяльність німецьких науковців (викладачів) в Харківському національному універсітеті імені В.Н. Каразіна. Учениця 9 класу збирає, оброблює та аналізує монографічні дослідження, наукові збірки, присвячені видатним німцям: громадським діячам, просвітителям і викладачам вищої школи, які зробили вагомий внесок у розвиток освіти та науки Харківщини протягом XVIII – початку XXI століття.

Вивчаючи в дослідницькій роботі (проєкті) з історії України біографію відомих німців-науковців Харківського національного універсітету імені В.Н. Каразіна, учениця 9 класу також дослідила діяльність почесних членів, професорів і докторів Харківського університету. Авторкою віднайдені старі фото німецьких науковців, їх публікації та статті в наукових журналах того часу.

Зміст

Вступ
1. Відомі німці – науковці Харківського університету.
2. Почесні члени і доктори Харківського університету.
Висновок
Література

Харків засновано 1654 року, а вже в 1730-х роках у місті з’являються перші німці. Серед них перший професійний аптекар Лефебер та перший дипломований лікар І. Вінклер. А до кінця 18 ст. вся медицина та фармація були в німецьких руках.

Але справжній великий приплив німців відбувся у зв’язку з введенням губернського устрою 1765р. У Харкова як нового центра тоді з’явилася велика потреба в чиновниках та кваліфікованих фахівцях. Отже, за переписом 1767р. уже було 100 іноземців.

А 1768р. джерела вперше згадують про лютеранську громаду. А у 2-й половині XVIII ст. німці, крім медицини, контролювали майже всю освіту місцевої аристократії.

Наукова значущість дослідницької роботи (проєкту) про німецьих науковців-викладачів в історіі Харківського національного універсітету імені В.Н. Каразіна полягає у вивченні, узагальненні та оприлюдненні унікального внеску діяльності німців – викладачів та ректорів одного із провідних освітянських центів Європи – Харківського університету, у розвиток вищої освіти України.

Багато подій у культурному та науковому житті Харкова в XIX в. відбувалися вперше не тільки в місті, а й у всій Україні. Величезне значення мало відкриття 17 січня 1805 року Харківського університету. А кадрове питання про вибір професорів для заміщення відповідних кафедр вирішувалося задовго до цього.

Ще в 1803 році попечитель Харківського навчального округу граф Потоцький звернувся до відомого німецького поета Йоганна Вольфгангу Гете, який виконував обов'язки міністра Захсен-Веймар, з проханням допомогти формуванню викладацького складу Харківського університету.

Відомо, що із 47 викладачів університету в перші 10 років його існування 29 були іноземцями, а 18 з них – німцями. При цьому німецькі фахівці вирізнялись своїм високим науковим рівнем.

За рекомендацією Гете для читання прикладної математики був запрошений професор астрономії Франкфуртського університету Йоганн-Сигізмунд-Готфрід Гут. Професор Гут переїхав до Харкова в 1808 році. Два роки він заміщав кафедру, читав прикладну математику, а потім і астрономію.

Математик І.Гут став у Харкові й піонером астрономії, й почав робити перші метеорологічні спостереження. Але, це не єдиний його винахід. Терміну «телефон» (telephon) у 2016 році виповнилося 220 років. І це історична подія має відношення до Харкова, оскільки термін «телефон» вперше в світовій історії вжив професор прикладної математики Харківського університету Іван Іванович Гут. Правда, Іваном Івановичем його тоді не звали, бо справжнє ім'я цього німецького вченого - Йоганн Сигізмунд Готфрід Гут.

Професор Гут в 1796 році в Берліні опублікував свій переклад з французької на німецьку мову - «Трактат про деякі акустичні інструменти» швейцарського філософа і математика Ламберта.

Гут написав передмову і два додатки до цього перекладу, де на сторінці 109 запустив у вжиток два терміни - німецький fernsprecher і його латинський еквівалент telephon (від грецьких слів «далеко» і «звук / голос»). З цього часу спочатку у німців, а потім в Західній Європі і в Харкові в побут увійшло слово «телефон».

Ще одне відоме ім’я І.Шад. Він був філософом із європейським ім’ям, а роки праці в Харкові співпали із розквітом його таланту.

Шад Йоган Баптист (1758–1834) — німецький філософ, доцент університету в Єні. Був запрошений Северином Потоцьким, на посаду першого професора філософії до новозаснованого Харківського університету.

У 1804 році обіймав посаду професора теоретичної и практичної філософії у Харківському університеті (за рекомендацією І. В. Гете і Ф. Шиллера). Викладав психологію, логіку, метафізику, історію філософії, теорію естетики, природне право, німецьку і латинську словесність на історико-філологічному та юридичному факультетах.

Обирався деканом відділення словесних наук (1805-1806, 1808, 1809, 1814), деканом етико-політичного відділення (1805-1806, 1808, 1810, 1812, 1814), був членом правління та у 1804-1811 - секретарем Ради університету, з 1812 року - членом Товариства наук у Харкові.

Людвіг Кіндратович Якоб (Людвіг Генріх фон Якоб) (нім. Ludwig Heinrich von Jakob) (1759-1827) - філософ, економіст, філолог, член-кореспондент Петербурзької академії наук (1810), професор Харківського університету.

Коли Гальський університет, в якому Людвіг Генріх фон Якоб працював ректором, був закритий Наполеоном, то він переїхав до Росії і був обраний у 1806 році професором Харківського університету на кафедру дипломатії і політичної економії. У лютому 1807 році Вченою радою Харківського університету його було обрано «въ профессоры публичные ординарные дипломатии и политической экономии» і в цьому званні затверджено міністром народної освіти.

У 1808-1810 роках він також викладав німецьку словесність. У Харкові Л. К. Якоб продовжив свої наукові роботи. Він видав німецькою мовою твір з політичного права «Grundsätze der Policeygesetzgebung und der Policeyanstalten», в якому сильно критикував кріпосне право.

Проти кріпосного права Людвіг Кіндратович виступив і в іншому своєму творі, написаному на тему, запропоновану Імператорським вільно-економічним суспільством, «Про порівняльння вигідності кріпосного права і вільнонайманї праці». За цю роботу він отримав на конкурсі найвищу нагороду - велику золоту медаль в 100 червонців.

Також відомо, що 1809 році Якоб запропонував приймати на всі факультети солдатських, купецьких та селянських дітей. Людвігу Кіндратовичу Якобу належить також промова в університеті «Про вплив університетів на культуру і добробут народу». Крім того, ним складені «Додавання до правил для казённокоштних студентів» (латинською мовою, Харків, 1809).

Його праці привернули увагу імператора Олександра, але не знайшли підтримки. За своїми переконаннями і поглядами Людвіг Кіндратович Якоб виявився передовим діячем у сучасному йому суспільстві, захисником ідеї свободи у всіх її проявах - у житті громадянському, соціальному і особливо в сфері розумової праці.

Цікавою є постать Івана Кроненберга. Він був професором, а певний час і ректором Харківського Імператорського університету, Головою Церковної Ради Лютеранської Церкви.

Іван Якович Кронеберг (Йоган-Християн) (*19 лютого 1788 — 19 жовтня 1838) — статський радник, філолог, працював у Харківському університеті з 1819 по 1838 рік, його ректор в 1826 —1829. Кавалер ордена святого Володимира 4 ступеня — 1819. Д.І. Багалій називає його першим справжнім вченим класичної філології в Харкові. Саме за ініціативою Кроненберга 1828 році засновано університетську бібліотеку.

Професор І. Я. Кронеберг сприяв підняттю рівня викладання в Харківському університеті. Його лекції були сповнені думки і життя, захоплювали слухачів. У науково-літературних працях своїх Кронебер знайомив суспільство з чудовими явищами європейської літератури; у виданих ним брошурах і збірниках знаходилися статті про середньовічної поезії, про Шекспіра, цінителем якого він виявився; про німецьку філософію і критику до багатьох предметів, що відносяться до світу класичної давнини, до мистецтва і літератури.

Дітріх Хрістоф фон Роммель (нім. Dietrich Christoph von Rommel, 17 квітня 1781, Кассель - 21 грудень 1859 Кассель) - етнограф, історіограф, професор Харківського університету на кафедрі латинської словесності та старожитностей.

У 1811-1814 роках був професором Харківського університету. Залишив цікаві враження від перебування в Україні. Вивчив українську і був першим директором педагогічного інституту.

Залишив спогади про своє життя «Erinnerungen aus meinem Leben und aus meiner Zeit», значна частина яких присвячена Україні та Харкову. Його спогади, перекладені російською мовою під назвою «Пять лет из истории Харьковского университета. Воспоминания профессора Роммеля о своем времени, о Харькове и Харьковском университете (1785 - 1815)», включають в себе мемуари німецького професора, в яких відображено його життя, мандрівки та творчість наприкінці XVIII — на початку XIX ст.