Художне надбання художника Миколи Самокиша

5. Художне надбання Миколи Семеновича Самокиша (1860-1944)

Вірний своєму покликанню художника-баталіста Микола Семенович Самокиш завжди був в епіцентрі драматичних по­дій і прагнув створити своє художнє надбання правдивий літопис непростого часу, свідком яко­го він був.

М. С. Самокиш народився 13 (25) листопада 1860 р. у Ніжині, у бідній багатодітній родині. Дитинство май­бутнього художника проходило тут же, на Чернігівщині, у мальовничому селі Носівка, де жили батьки матері. Дідусь, Дмитро Іванович, справжній козак, багато розповідав допитливому онукові про запорізьку вольницю. Від­чайдушна сміливість і самовідданість, сердечна шляхетність і безмежна любов до батьківщини - якості улюб­лених дитячих героїв Миколи.

Талант до малювання хлопчика помітив і оцінив викладач Ніжинської класичної гімназії Родіон Корнєєв. Перша спроба поступити до Академії мистецтв не вдалася, але він був при­йнятий вільним слухачем у батальну майстерню професора Б. П. Віллевальде (1878). Через рік занять хло­пець здав іспити серед перших і був зарахований студентом Академії (1879-1885), в клас Б. П. Віллевальде, викладали також інші відомі вчи­телі - П. П. Чистяков та В. І. Якобі.

Швидко почав досягати успіхів. Уже в 1881 р. одержав малу золоту медаль за картину "Повернення військ на батьківщину". В 1882 р. видав пер­ший альбом офортів, виконаних під керівництвом Л. Є. Дмитрієва-Кавказького. У наступному році одержав премію С. Г. Строганова за картину "Поміщики на ярмарку". В 1884 р. був нагороджений другою малою золотою медаллю за картину "Епізод з битви під Малим Ярославцем";, а картину "Прогулянка" придбав для своєї гале­реї П. М. Третьяков.

У 1885 р. за дипломну роботу "Кавалерія повертається піс­ля атаки на ворога під Аустерліцем в 1805 році" Микола Самокиш одержав велику золоту медаль і званря ху­дожника 1-го ступеня. У 1885-1888 рр. удосконалювався в Парижі під керів­ництвом відомого баталіста Едуарда Детайля. Зростало прагнення в до­сягненні динаміки композиції, вираз­ності кольору і тону.

У Парижі доля звела його із чарів­ною молодою жінкою - удовою ака­деміка Академії мис­тецтв В. Судковського - Оленою. Вона теж була талановитою художницею. Уклавши з нею шлюб, Микола знай­шов прекрасну музу й опору на твор­чому поприщі. Спільно були виконані ілюстрації для журналів і розкішних видань - малюнки до поеми Гоголя "Мертві душі" та ін. У 1900 р. праця дружини художника була відзначена нагородою - брошкою "За працю на ниві піклування".

У 1888 р. Самокиш їздив на Кавказ для збору матеріалів для картин, замовлених Тифліським воєнно - історичним музеєм. Створив три полотна: "Бій під Авляром", "Баталія біля річ­ки Іорі", "Оборона Наурської стани­ці", які принесли йому популярність як баталістові. Конференц-секретар Академії мистецтв П. Ф. Ісеєв показав малюнки Самокиша Володимирові Олександровичу, який був президентом Академії.

Той усвою чергу показах їх спадкоємцеві Мико­лі Олександровичу. Молодого художника рекомендували до військового відомства для замальовок маневрів. З 1890 р. він приступився до роботи. "І от я вступив на шлях ілюстрова­ної роботи, не підозрюючи, як я втяг­нуся в цю справу, і буду віддавати цій роботі більшу частину мого часу, зрідка тільки приимаючись писати картини для виставок", - записав він згодом у своєму щоденнику.

У 1890 р. за роботу "Табун орлов­ських рисистих маток" (Ново-Томниківського конезаводу Тамбовської губернії) визнаний гідним звання ака­деміка. Коні посідають особливе місце у творчості Самокиша. Любив він цих шляхетних тварин як художник і гар­ний наїзник.

У 1894 р. М. Самокиша запросили в Малювальну школу Товариства заохочення мистецтв, де він близько познайомився з М. Реріхом, І. Білібіним. Його мистецтво викликало жва­вий інтерес Іллі Рєпіна.

Але війна, що розпочалася, вирва­ла Самокиша з полону модних сало­нів. З'явилася можливість побачити й запам'ятати військову дійсність, якою вона є насправді, у її страшній кривавій реальності. За завданням журналу "Нива" у травні 1904 р. він виїхав на фронт російсько-японської війни й працював там художником до кінця року. Результатом поїздки став альбом М. Самокиша "Війна 1904- 1905 рр. Із щоденника художника".

Спочатку, керуючись патріотичними почуттями, він хотів показати мас­штабність театру воєнних дій. Реаль­ність виявилася складнішою, навіть страшнішою, а боєздатність росій­ської армії - сумнівнішою. Приклади мужності, самовладання й шляхетно­сті не змінювали картину дійсності. Війська зазнавали поразки, відступа­ли. Крім альбому малюнків за фрон­товими враженнями були створені і картини. Найбільш відома з них - "Ляоян. 18 серпня 1904 року". По­лотно, присвячене одній із найбільш жорстоких битв між японською та ро­ сійською арміями, в 1910 р. помістили у військову галерею Зимового палацу.

У 1910 р. М. Самокиш очолив ба­тальну майстерню Академії мистецтв, через два роки був обраний професо­ром і приступив до створення своєї системи підготовки баталістів. Викла­дав до 1918 р., до тих пір, коли було створено на базі Академії Державні вільні художні май­стерні.

М. С. Самокиш створив серію малюнків для журналу "Нива" - цілий ряд послідовних епізоді», найголовніших боїв і походів армії: від "Переходу через Німан 12 червня 1812 р." до "Наполеон залишає армію в Сморгоні 3 листоїш да 1812 р.". Популярність одержали виконані до ювілею роботи "Атака Шевардинського редуту" і "Подкиг солдат Раєвського під Салтанівкою".

В 1915 р. М. Самокиш сформуііа» "художній загін" з п'яти учнів батального класу Академії (Р. Френц, II Котов, П. Митурич, П. Покаржевський, К. Трофименко) і виїхав на фронт Першої світової війни. Це унікальний випадок в історії мистецтва: художня практика на фронті. Було виконано близько 400 робіт.