Харківський період творчості Васильківського

4. Харківський період творчості художника Васильківського

Харківський період творчості май­стра (1888-1917) був найбільш плід­ним. Художник не був стороннім спо­стерігачем, захопленим ідилічними картинками народного побуту. В об'єк­тах його натхнення - околицях Харко­ва, ближніх і далеких селах - не було нічого екзотичного. Саме в простих мотивах знаходив він відраду й свій ідеал гармонії.

Але його картини ста­ли класичними зразками українсько­го пейзажу - "Козачий пікет" (1888), "Козача левада" (1893), "Побачення" (1894), "Ловлять снігура", "Коропів хутір";, "На стражі", "Село над річ­кою" (всі бл. 1900), "Козак у степу. Тривожні прикмети" (бл. 1905), "До млина. Вітряки на пагорку"; (1910) і пізній пейзаж у стилі імпресіонізму "Блакитна зима. Мерефа" (бл. 1915).

Більшість цих робіт - свого роду мініатюри. Пам'ятаючи делікатну манеру та віртуозність свого друга Іва­на Похитонова, харківський пейза­жист теж віддавав перевагу неве­ликому масштабу. Але, незалежно від розміру, композиції Васильків­ського відрізняються епічним настроєм.

Такою є пейзажна мініатюра "Село над річкою" побудову якої визначають контраст високого неба з рухливими хмарами, що клубочаться угорі, й зем­ним планом з низькими хатками, роз­киданими уздовж тихої й широкої річки. Безліч конкретних і тонко ви­писаних деталей: дзеркальна гладь води, зелень верб, плавні лінії берега -органічно включені в загальний ве­личний ритм.

Часто пейзажі С. Васильківського збагачувалися жанровими мотивами. При цьому він уникав фігур вели­кого плану, делікатно вписуючи їх у загальне середовище. У картинах "Козачий пікет" і "Сторожі запорізь­ких вольностей" люди й коні повніс­тю зливаються із природою. Легкий серпанок ранкового туману, волога ро­са на траві, рожевий схід або пишний захід, похмура негода або м'яке сяй­во зимового сонця, біг хмар - тонко передають співзвуччя природи на­строю й думкам людини.

Справжній шедевр - "Козача лева­да" - відрізняється тонкою майстер­ністю й тяжіє до рівня глибокого сим­волічного узагальнення. Уособленням краси й щедрості став скромний куто­чок природи Слобожанщини. Особливість картини — її своєрід­не, сріблясте звучання. В одному із епізодів сільського життя автор ніби­то розмірковує про долю народу.

Повністю в дусі стоїчної народної ети­ки він говорить про невичерпні духов­ні ресурси свого народу, його здат­ність до вічного відродження. Іноді Васильківський писав портрети, він створив також для приміщення Пол­тавського земства три великих панно. Із задоволенням брав участь у куль­турному житті Харкова. Став одним із засновників місцевого літератур но-художнього гуртка, а потім і художнього музею, якому наприкінці життя заповідав солідну суму грошей і 1340 своїх робіт.

Помер він в 1917 р. у Харкові, не доживши кілька днів до чергового дня народження. Значна частина робіт художника перебувала в музеях і при ватних колекціях. На жаль, багато з них загинули або були викрадені в часи воєнні.

Художник Сергій Васильківський залишив майже 3000 робіт, в останні дні життя півтори тисячі з них він передав Харківському художньому музею. На жаль, велика частина з них загинула під час Великої Вітчизняної війни, і сьогодні в музеях і приватних зібраннях знаходиться близько 500 його творів.

Сергія Васильківського називають Шевченком в живописі. Ознайомитись з його творчістю означає — познайомитись з Україною.

Типовий сюжет Васильківського — озброєний козак-вершник в степу або група козаків на сторожі, в кінному поході чи на відпочинку( «Козачий пікет», 1888, «Вартові Запорозьких Вольностей» («Козаки в степу»), близько 1890, «На варті», близько 1890, «Козак в степу. Тривожні ознаки»). До цієї групи творів близькі й краєвиди, в назвах яких народна пам'ять зберегла інформацію про історичне минуле («Козача левада», близько 1890).

Картина «Вартові Запорізьких Вольностей» вважається найзначнішим твором митця на історичну тему. Два вершники, зупинивши коней, вслухаються в тишу безлюдного, випаленого сонцем степу. В міцних постатях - впевненість і гідність. Зображені зі спини, в легкому повороті вліво; попереду, на горизонті, блищить смуга Дніпра, справа - курган; над ними високе небо з хмарами: невід'ємні від пейзажу вони підсилюють його значимість.

Крім того, Сергій Василькіський був відомим портретистом — йому належать портрети Івана Гонти та Конашевича-Сагайдачного.

Цікавою є картина «Козачий пікет». У центрі картини - три коні на лузі вдосвіта; праворуч, біля багаття, сидять козаки, що несуть варту в степу. Простір неба і глибина неозорих далей, оповитих блакитно-ліловим туманом, соковитість степових трав і вологість повітря передаються тональними градаціями колірних відтінків. Жанрова сцена виступає невід'ємною частиною світу природи, тому картина, позначена рисами історичного полотна, по суті залишається пейзажем.

А ось картина «Сторожа Запорозьких Вольностей», вважається самим значним твором митця на історичну тему. Два вершники, зупинивши коней, вслухаються у тишу безлюдної, випаленої сонцем степу. В міцних фігурах - впевненість і гідність. Зображені вони зі спини, в легкому повороті вліво. Попереду, на обрії, блищить смуга Дніпра, праворуч - курган; над ними високе небо з хмарами. Козаки невіддільні від пейзажу, вони підсилюють його значимість. Вершники - на сторожі.

Їх статичність - тимчасова, і в будь-який момент вона може перейти в рух. У загальній світлій колірній гамі зеленувато-вохристих і голубуватих тонів стриманим акцентом виступає контраст червоного і білого в козацькому одязі. Спрямоване вглиб, до горизонту, рух хмар, плавні, спокійні ритми просторових планів передають нескінченність світло-повітряного середовища, епічність пейзажу. Відмовившись від зовнішньої розповідності, художник досягає внутрішньої глибини простого сюжетного мотиву, основною ідеєю якого є ідея патріотизму.