Художник Сергій Васильович Васильківський
3. Художник Сергій Васильович Васильківський (1854-1917)
У 1887 р. у художньому житті Парижа стався безпрецедентний випадок - знаменитий Салон дозволив молодому живописцеві Сергію Васильківському, виставляти роботи поза конкурсом. Чим же покорив вимогливих парижан випускник академії мистецтв, що перебував у Європі в пенсіонерській поїздці? Відповідь на це питання дали самі члени журі, які відбирали картини для експозиції в Салоні, назвавши їх "чудовими".
Український живописець-пейзажист Сергій Васильківський народився 7 (19) жовтня 1854 р. в Ізюмі, на Харківщині. Тонка поетична натура дитини формувалася серед прекрасної слобожанської природи, у патріархально-розміреній атмосфері тихого містечка. Оточення, у якому ріс Васильківський, було благодатним середовищем для формування творчої особистості.
Його родина - дворянського роду, але скромного статку, й безтурботне життя було в ній не прийнятне. Дід Федір у молодості служив в Ізюмському козачому полку, не потерпів несправедливості: побив офіцера й пішов у чумаки. Батько дослужився до прапорщика, подав у відставку і працював писарем у лікарні. Можливо, саме він розкрив синові естетичну виразність каліграфічної лінії.
У 1861 р. родина переїхала в Харків, у той час - великий культурний центр. Перші навички в образотворчому мистецтві Сергій одержав у гімназії, його вчителем був Д. І. Безперчий (1825-1913), колишній кріпак, однокласник Тараса Шевченка по майстерні К. Брюллова. Він зрозумів, що у хлопчика є талант і підтримав його в бажанні одержати академічну освіту. У той час Сергій мав можливість користуватися бібліотекою свого родича, поета В. Олександрова.
Там вихідці з України, і творчі задуми - прагнення писати високе небо, вільні степи, колорит рідної природи. Під впливом Орловського він прагнув передати сонячне світло, щоб досягти враження свіжості колірних рішень. У результаті митець одержав нагороди за два етюди з натури - "Бєжин луг" і "Занедбаний ставок у парку".
Однак справжнє натхнення художникові могла дати лише українська природа. На канікулах він завжди їхав додому. Але не тільки ностальгія тягла його. З дитячих років Сергій дружив з дочкою свого наставника - Сонею Безперчею. Ця дружба переросла у велике почуття. На жаль, Соня померла від туберкульозу, а С. А. Васильківський так і залишився одинаком на все життя.
У 1883 р. С. А. Васильківський подорожує Україною, створює ряд відомих пейзажів: "Улітку", "Кам'яна балка", "На околиці", "Весна на Україні" що дозволило йому взяти участь у конкурсі на золоту медаль і у всеросійській академічній виставці. У них Васильківський уже знайшов свою інтонацію у створенні образу України - гарної і вбогої, героїчної і знедоленої, образ, що зворушує простотою мотиву й красою живопису. Приклад ранніх пейзажів художника - "Весна на Україні" - строго продумана композиція.
Це надає образам природи відчуття значимості, стабільності, непідвладній швидкоплинності часу. Динаміку життя навколишнього середовища художник відчував насамперед у просторі неба, що виступало найважливішим елементом його поем про природу. У поїздку С. Васильківський відбув разом із М. Самокишем. У європейських столицях було чому повчитися. Васильківський відвідав художні музеї й галереї Англії, Німеччини, Іспанії, Італії, побував у Північній Африці.
Але основний час проводив у Парижі, вивчаючи творчість французьких пейзажистів. У той період саме Франція стала визнаним центром європейського художнього життя, де народжувалися нові напрями живопису. Тоді паризькі художники захоплювалися роботою на пленері. По-справжньому освоїти суть нового реалістичного живопису Васильківському допомогло знайомство з українським пейзажистом Іваном Павловичем Похитоновим. Сам І. П. Похитонов був добре відомий французьким аматорам живопису і мав право виставлятися в Салоні, минаючи журі.
Яким ж був подив Сергія Андрійовича, коли таке право надали і йому! З великим інтересом Васильківський знайомився з картинами барбізонців, які були близькі йому в художньому сприйнятті природи. Він, безсумнівно, багато чого у них почерпнув, тому що саме у французький період його живопис став яскравіше, соковитіше, значно збагатилася палітра картин. Його полотна наповнило сонячне світло, на них заструменіло повітря, з'явилося марево. Так писати в той час могло небагато, не дарма ж друзі стали називати С. Васильківського "сонячним художником".
Роки відрядження виявилися для художника плідними. Його пейзажі"Полювання на куріпок у Нормандії", "Типова бретонська садиба", "Вид у Піренеях", "Після дощу (Іспанія)", "Околиці Сан-Себастьяно", "Збір яблук для сидру", "Зимовий вечір у Піренеях", "Алжирське село" (усе - 1888-1889 рр.) одержують широку популярність.
У 1888 р., вважаючи, що в плані художньої досконалості Європа йому більше нічого дати не може, Сергій Васильківський повернувся на батьківщину. Успіх у Європі відкривав перед ним чудові можливості для кар'єри. Васильківський вирішив оселитися в Харкові, де облаштував гарну майстерню.
Для останнього академічного звіту він відправив свої пейзажі, написані в передмістях Харкова, Запоріжжя, Катеринослава: "Запорізький сторожовий пункт. XVIII століття", "Село Куряж", "Село Покровське";, "Загата Г. Квітки-Основ'яненка" та ін.
Талант С. Васильківського високо цінували колеги: І. Рєпін, М. Нестеров, І. Левітан, поет М. Вороний, письменник М. Коцюбинський, композитор М. Лисенко. Його шанувальниками були меценат П. Третьяков, бандурист Г. Хоткевич, історик Д. Яворницький. Постійно розширювалося коло замовників.
Код банера: