Проєкт "Незламність крізь покоління: сотенний УПА Бей в історичній пам'яті Болехівщини"

Ідеєю цього пошуково-дослідницького проєкту з історії України (краєзнавства) є вивчення життєвого шляху сотенного УПА Бея та його ролі в історичній пам’яті Болехівщини. Учнівське дослідження зосереджується на внеску сотника Бея в боротьбу за українську свободу, а також на збиранні та систематизації відомостей про діяльність УПА на теренах Болехівщини.

Пошуково-дослідницька робота учениці 7 класу з історії України на тему "Незламність крізь покоління" про сотенного УПА Бея в історичній пам'яті Болехівщини – це спроба відтворити подвиг воїнів УПА. Ініціатива спрямована на збереження та популяризацію історії визвольної боротьби українського народу, а також на вшанування героїзму тих, хто віддав своє життя за незалежність України.

Докладніше про роботу:

Важливим аспектом пошуково-дослідницького проєкту з історії України є вивчення ученицею 7 класу історичних документів про сотника Бея, свідчень очевидців на Болехівщині та матеріальних артефактів, пов'язаних з діяльністю сотенного Бея та УПА.

Зібрана у дослідницькій роботі з краєзнавства на тему "Незламність крізь покоління: сотенний УПА Бей в історичній пам'яті Болехівщини" інформація може бути корисною для подальшого виконання пошуково-дослідницьких проєктів, організації тематичних виставок, лекцій та семінарів, а також створення документального фільму про сотника Бея та його роль у національно-визвольній боротьбі.

Зміст

Вступ
Розділ 1 Життєпис сотенного Бея в контексті визвольної боротьби на Прикарпатті у 44-46 роках.
Розділ 2 Героїчна битва сотні Бея на Цапових скелях.
Розділ 3 Жива пам’ять : герої не вмирають.
Висновки
Список використаної літератури.
Інтернет-джерела
Додатки
Додаток А. Фото: сотенний УПА Бей.
Додаток Б. Фото: Скельні утворення урочища Цапове.
Додаток В. Фото: Вшанування героїв сотні Бея.
Додаток Г Музей історії м. Болехова ім. Романа Скворія: матеріали власного наукового дослідження.

У середині ХХ століття Українська Повстанська Армія (УПА) вписала яскраву сторінку в історію боротьби України за незалежність. Її діяльність охопила всю територію Західної України. Серед численних героїчних подій особливе місце займає бій повстанської сотні в урочищі Цапове біля Болехова під командуванням Казимира-Ярослава Яворського, відомого під псевдо Бей.

Десятиліттями радянська влада замовчувала цю подію, хоча пам’ять про неї жила в місцевій громаді. Лише в останні роки з’явилася можливість відновити правду, зібрати спогади очевидців, архівні документи та опрацювати наукові публікації.

Актуальність дослідження полягає в необхідности відновлення історичної справедливости, збереження пам’яти про героїчну боротьбу та формування національної свідомості молоді.

Об’єкт дослідження - героїчна постать Бея.
Предмет дослідження - бій сотні «Хорти» в урочищі Цапове та його місце в історичній пам'яті краю.

Мета роботи - відшукати інформацію та описати життєвий шлях і подвиг сотенного Бея і показати вагомість цієї постати в наші дні.

Завдання дослідження:

1. вивчити життєпис Казимира-Ярослава Яворського (Бея) в контексті .визвольної боротьби на Прикарпатті;
2. відтворити перебіг бою на Цаповому за архівними джерелами;
3. показати, як зберігається пам'ять про Бея та його сотню у наш час.

У ході роботи були використані різноманітні методи наукового пошуку. Хронологічний метод для встановлення послідовності подій. Описовий метод для подання фактичного матеріалу, спогадів та архівних даних у систематизованій формі. Краєзнавчий підхід дозволив глибше дослідити місцеві джерела та свідчення мешканців. Аналіз зібраного матеріалу і узагальнення — допомогли сформувати висновки щодо історичного значення бою сотні Бея в урочищі Цапове.

Західна Україна після Другої світової війни була одним із найгарячіших регіонів радянської держави. Тут активно діяла УПА, яка не визнавала радянської влади й продовжувала боротьбу за незалежність України. Адміністрація прагнула встановити контроль, ліквідувати осередки національного руху та змусити місцеве населення підкоритися новій владі [1,7].

Архівні документи свідчать, що у 1944–1946 роках на Прикарпатті відбулося кількадесят облав НКВС [7]. Сотні родин було депортовано до Сибіру, а села, підозрювані в підтримці повстанців, спалювали. Але репресії лише посилювали спротив. У цьому контексті сотня Бея, яка діяла на Болехівщині, стала важливим чинником, адже організувала захист місцевого населення й неодноразово вступала в бої з переважаючими силами противника [4,6].

Болехівщина була сприятлива для дій партизанів: густі ліси, скелі, печери давали можливість ефективно вести оборону. Сотня Бея добре знала ці терени, що дозволяло уникати оточення та завдавати раптових ударів [5].

Казимир-Ярослав Яворський, відомий під псевдо Бей, народився 1921 року в селі Вілька Поторицька (нині Велике, Сокальський район Львівської области) [6].

Почуття справедливости та прагнення боротися за права українців привело його до лав УПА, де він швидко здобув авторитет серед побратимів і став командиром сотні «Хорти», яка увійшла до куреня «Промінь» [6]. Очевидці згадували Бея як справедливого, вимогливого, але водночас турботливого командира [1]. Збереглися його світлини (див. Додаток А). Під його проводом сотня здобула славу одного з найбоєздатніших підрозділів УПА на Болехівщині [4]. Яворський узяв псевдо Бей і є декілька пояснень такого вибору:

1. «Бей» — це коротке псевдо, яке легко вигукнути у бою.
2. У кримськотатарській традиції слово бей означає «пан», «керівник», «вождь». Побратими відзначали його як рішучого та енергійного, тому таке псевдо могло закріпитися як символ авторитету. «Бей тримав військо залізною рукою. В його сотні не було боягузів та слабодухів. Де найнебезпечніше, де найслабше місце — там Бей був у бою усе напереді. Він зі всіх командирів УПА був найбільше разів ранений», – розповідав про сотенного підполковник УПА Степан Фрасуляк «Хміль». У спогадах побратимів (зокрема у працях І. Тиміва) підкреслюється, що псевдо Бей було почесним титулом, що підкреслював його лідерство та повагу серед «Хортів».

Джерела подають різні дати та обставини його загибелі, що пояснюється радянською дезінформацією та браком повстанських документів:

1. основна версія, що коли 11 грудня 1945 в урочищі Цапове сотня Бея потрапила в оточення НКВС, він був поранений у ногу, не зміг відступити разом із рештою і загинув на полі бою, не здавшись живим. [1];
2. інша версія, що він загинув. 17 грудня 1947 у селі Кадобна Калуського р-ну в бою з радянськими військами. Проте більшість дослідників вважають цю інформацію радянською дезінформацією;
3. ще одна версія, що Бей загинув 25 грудня 1947 в селі Кадобна, коли був у хаті лікаря. Ворог несподівано оточив будинок і Бей з його охоронцем Туром загинули. Тіла повстанців вивезли до Долини, але місце поховання невідоме. [5]

Сотня «Хорти» діяла головно на території Болехівщини і налічувала близько 80–120 бійців. Більшість повстанців були з Болехівщини. Сотня була дисциплінованою, згуртованою і мала високий моральний дух. Назва «Хорти» підкреслювала швидкість і безстрашність — риси, які асоціювалися з мисливськими псами. Повстанці жартували, що вони так само «наздоженуть ворога». Сотня вела бої з каральними загонами та НКВС. Особливо активно діяла в лісах урочищ Цапове та Садки, які стали природною фортецею для повстанців.

Цапові скелі – стародавній мегалітичний комплекс, розташований біля села Церківна недалеко від урочища «Бовкоти». Це кам’яний лабіринт із блоків суцільного пісковика, протяжністю понад 300 м та висотою 21 м[4].. Під час Другої світової війни скелі стали природною оборонною локацією для вояків УПА, які боролися тут проти радянських військ, про що свідчить табличка на металевому хресті, встановленому на пісковиковому кургані біля підніжжя найвищої скелі. На стінці цього стрімчака наприкінці 1980-х років (за переказами місцевих людей) вирізали хрест заввишки 4,5 м, а поряд зліва – тризуб.

11 грудня 1945 року радянські війська провели масштабну операцію проти сотні Бея в урочищі Цапове. Цей район вирізнявся природними укріпленнями – скелями, густими лісами та вузькими ущелинами, що давали змогу організувати ефективну оборону [6]. Місцевість і досі зберігає пам’ять про ті події (див. Додатки Б, В).

За різними джерелами, у бою брали участь кілька сотень радянських бійців НКВС і частини Червоної армії [2]. Попри значну чисельну перевагу ворога, повстанці під командуванням Бея тримали оборону кілька годин. Вони вміло використали рельєф, створили вогневі точки та завдали серйозних втрат противнику. За радянськими звітами, втрати склали понад 200 осіб убитими й пораненими, тоді як повстанці втратили 18 загиблими та 6 пораненими [1,6].

Переможний бій сотні Бея відбувся у грудні 1945 року, коли сотня Бея здійснила рейд на Долинщину. На п’яти їм наступали загони НКВС, намагаючись оточити і знищити. Великий сніг не дозволяв повстанцям відірватися від чекістів. Бей пройшов села Мізунь, Кальну, Розточки і пішов у Церківну, де 11 грудня його сотня розквартирувалася в горішньому кінці села. Після короткого відпочинку варта повідомила, що слідами сотні прямує велика військова колона. Сотенний «Бей» підготував для них пастку: сотня, заплутавши сліди на снігу, зайняла в лісі вигідні позиції для обстрілу відкритого поля.

Упевнені в тому, що повстанці давно тут перейшли і намагаються відірватися від них, солдати вийшли на відкрите поле і зовсім безпечно продовжили переслідування. Тоді сотенний скомандував: «По ворогові — вогонь! Бий по торбі!». Це означало спочатку цілитися в офіцерів, котрі на облави виходили в таких самих куфайках, як рядові, і лише польові сумки вирізняли їх. Чотири рази близько 300 чекістів кидалися в атаку, щоб вирватися із засідки, але влучні черги повстанських кулеметів примушували їх лягати на сніг, багатьох — назавжди. Чекісти не хотіли миритися з поразкою.

За свідченням селян, з усіх боків кілька годин на підмогу їм сунули свіжі сили москалів. Сотню «Бея» було оточено з усіх боків, становище ставало критичним. Та повстанців рятувала вигідна позиція і воля до перемоги. Замаскувавшись між каменями, «хорти» вогнем не давали ворогові можливости підійти ні на крок. Кількагодинний бій був такий безпощадний, що повстанці не встигали перезаряджати зброю, а чекісти привезли із сусідніх сіл людей і використовували їх як живий щит.

Того дня більшовики мали великі втрати: 221 убитого, в т. ч. майор і два капітани, та 47 поранених. В цьому бою загинуло 18 повстанців, було поранено шістьох, серед них — і сотенного «Бея». Наступного дня у Церківну наїхало багато машин із совітами, які забирали в селі всі сани з кіньми і два дні вивозили з лісу вбитих. Трупи вантажили на машини і вивозили в Болехів, Долину і Стрий. Цей бій увійшов у першу десятку 100 найбільш переможних битв УПА з радянськими каральними військами (НКВД, СМЕРШ)» і став символом жертовности й мужности українських повстанців.

Сотник Бей був справжнім патріотом своєї Батьківщини, який мужньо боровся за незалежність України та свободу свого народу. Його життя і боротьба стали прикладом любови до свого краю , сили духу й незламности. Завдяки таким людям український народ зберіг віру у власні сили і прагнення до волі. Ім’я сотника Бея назавжди залишиться в історії українського визвольного руху як символ героїзму та відданости рідній землі.

Бійці сотні «Хорти» стали зразком жертовности. Сьогодні на місці бою в урочищі Цапове встановлені меморіальні хрести й пам’ятні таблиці, щороку відбуваються панахиди (див. Додатки В, Г), які нагадують про ціну свободи. Бій на Цаповому – це приклад військової майстерности й сили духу, яка здатна протистояти навіть переважаючим силам противника [3,4].

Після відновлення незалежности України пам'ять про події на Цаповому є важливою складовою краєзнавчих досліджень і виховних заходів. Щороку сюди приходять мешканці Болехівщини та навколишніх сіл, щоб вшанувати пам'ять загиблих повстанців [3]. Тут проводяться панахиди, виступи духовенства, молоді та громадськости [4]. (див. Додатки В, Г).

Велику роль у збереженні пам’яти відіграють школи та краєзнавчі гуртки. Учні беруть участь у походах до урочища, організовують круглі столи та створюють стіннівки про героїв [5]. У музеях та бібліотеках Болехівщини зберігаються матеріали, що нагадують про діяльність сотні Бея [6]. Пам’ять про ці події має не лише історичне, а й виховне значення. Вона формує у молоді почуття гідности, патріотизму й готовності захищати свою державу. Бій на Цаповому став частиною колективної пам’яти регіону та прикладом для майбутніх поколінь [1].

По завершенні дослідницької роботи з історії України на тему "Незламність крізь покоління: сотенний УПА Бей в історичній памʼяти Болехівщини" учениця 7 класу прийшла до висновку про те, що бій сотні Бея на Цаповому – одна з ключових подій визвольної боротьби УПА на Прикарпатті. Він засвідчив, що навіть у нерівних умовах українські повстанці здатні завдати серйозних втрат ворогові й залишити по собі приклад незламности [2,6, 7].

З воєнної точки зору це був зразок ефективного використання природного рельєфу та партизанської тактики [6]. З історичної – доказ того, що прагнення українців до свободи не вдалося зламати репресіями й терором [4]. Сьогодні ця подія є важливою складовою національної пам’яти та символом боротьби за незалежність України [5].

Події, що відбулися в урочищі Цапове у грудні 1945 року, є символом незламности українського народу. Сотня під командуванням Казимира-Ярослава Яворського (Бея), вступивши в нерівний бій із переважаючими силами НКВС, засвідчила готовність битися до останнього подиху. Цей приклад мужности не був випадковим, він став логічним продовженням багатовікової боротьби українців за свободу та державність.

Сьогодні Україна знову переживає подібні випробування. Повномасштабна агресія російської федерації у ХХІ столітті є прямим продовженням політики, проти якої воювали повстанці УПА. Як і тоді, ворог прагне знищити українську націю, її культуру та право на незалежність. Як і тоді, українці чинять опір, демонструючи світові приклади жертовности та героїзму.

Між боєм на Цаповому й сучасними боями на сході та півдні України простягається невидима, але міцна нитка. Минулих і теперішніх героїв єднає спільна мета — захист свободи та гідности. Для нащадків ця боротьба стає дороговказом, адже вона доводить: історія повторюється, а незламний дух українців залишається незмінним.

Таким чином, за підсумками роботи над пошуково-дослідницьким проєктом з історії України можна сказати, що подвиг сотні Бея постає не лише історичним фактом, а й живою частиною сучасної національної ідентичності, що додає сил у нинішній війні.

1. Літопис УПА. Т. 12. – Торонто–Львів, 1995.
2. Болехівська міська рада. Історичний нарис.
3. Брошнів-Осадська територіальна громада. Урочище Цапове: історія і пам'ять.
4. Вікіпедія. Урочище Цапове.
5. «Нескорена Долинщина. Літопис визвольних змагань». Івано-Франківськ: Нова зоря, 2002. С. 135–159.
6. Тимів Іван. Калуш:історія в документах . Фоліант, івано-Франківськ 2017 (Діяльність сотенного УПА Казимира Яворського «Бея»).
7. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО), ф. 3833, оп. 1.