Проєкт "Світ води в гуцульських звичаях та віруваннях"

При виконанні в 11 класі краєзнавчої пошуково-дослідницької роботи «Світ води в гуцульських звичаях та віруваннях» було проаналізовано сучасний стан збереження давніх обрядових традицій. Це дало уявлення про динаміку культурних процесів та вплив сучасних факторів на традиційні вірування.

Свій пошуково-дослідницький проєкт "Світ води в гуцульських звичаях та віруваннях" учениця 11 класу присвятила ідеї збереження та вивчення традиційних обрядів і вірувань гуцулів, пов'язаних з водою. Це дозволить не тільки зберегти культурну спадщину, але і краще зрозуміти ментальність та світоглядні установки народу Карпат.

Докладніше про роботу:

Працюючи над краєзнавчо-пошуковою роботою авторка ставить за мету вивчення символічного значення, ритуального використання та семіотичної ролі води в обрядах мешканців Карпатського регіону. В процесі дослідження дівчина вивчає особливості обрядів та вірувань, що базуються на використанні води.

Також у рамках навчального пошуково-дослідницького проєкту з краєзнавства про світ води в гуцульських звичаях та віруваннях учениця здійснює аналіз актуального стану збереження старовинних обрядових практик в сучасному періоді. Авторка роботи збирає і документує прислів'я, приказки та пісні, присвячені воді.

Зміст

Вступ
Розділ I. Культ води в житті гуцулів
1.1. Водиця-йорданиця
1.2. Волочівний (уливаний) понеділок.
1.3. Свято Івана Купала
1.4. Стрітенська вода
1.5. День Святого Юрія
Розділ ІІ. Обряди пов’язані із водою
2.1. Перше купання – обряд очищення дитини водою.
2.2. Обряд хрещення
2.3. Використання води у похоронних обрядах.
Розділ ІІІ. Магія та ритуальне значення води.
3.1. Замовляння води
3.2. Магічна дія води в полонинському житті.
Висновки
Список використаних джерел.
Додатки

Коли запитують про українські традиції, ми всі згадуємо рушники, вишиванки, віночки. І чомусь всі забувають про воду, святу воду. У нашого народу вода вважалася сестрою Сонця та Землі, яка приносила радість всьому живому та дарувала життя.

Вода у предків була святою, вона обожнювалася. Тому з покоління в покоління передавалося шанування води. П’ючи воду, чоловіки на знак глибокої пошани знімали шапку з голови. Жінки по воду ходили лише в чистому,святковому одязі, потім змінюючи його на робочий.

Вода - за народними віруваннями, найвеличніший дар неба Матері-Землі, бо вона оживлює її та робить плодючою. Вода також виступає як спосіб магічного очищення. Як і вогонь, вода нетерпима до всякої нечистої сили: вогонь спалює, а вода змиває і топить напасті злих духів.

На воді споконвіку готували лікувальні чаї, відвари, настої. Лікувались і водою, над якою читали заговори або молитви. По цей день відомі цілющі властивості ванн, водних процедур. Для збереження краси радили вмиватися росою. Наші пращури вірили, що роса вбирає лікувальні властивості тих трав та квітів, з яких вона зібрана. Водою поливали рослини, щоб вони давали кращий врожай.

Жоден обряд в українській родині не обходився без води. Біля води призначали побачення, освідчувалися в коханні. Воді розповідали свої таємниці та біди. Коли помирала людина, то на підвіконня ставили склянку з водою, щоб душа могла напитися, омитися та чистою прийти до Бога.

Таким чином вода супроводжує нас усе життя, і шанобливе ставлення до неї є однією з найважливіших українських традицій. Тому ми вирішили обрати таку тему нашої краєзнавчо-пошукової роботи: «Світ води в гуцульських звичаях та віруваннях».

Метою нашої роботи є дослідження символіки, ритуального застосування і знакової функційності води в обрядовості жителів Карпат.

Працюючи над роботою, ми ставили перед собою такі завдання:

• дослідити специфіку обрядів і вірувань, пов'язаних з водою;
• проаналізувати стан збереження давніх обрядових традицій у сучасну пору;
• записати прислів’я, приказки, співанки про воду;

Об’єкт даного дослідження – вода як магічна стихія.

Предмет дослідження – використання води у звичаях та обрядах гуцулів.

Календарні свята і обряди пов’язані із водою – складний фольклорний комплекс, в якому поєднуються раціональний досвід, релігійно-магічні вірування, високо естетичні традиції та пережиткові звичаї. Вони віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є для душі живучим бальзамом, який сповнює її могутньою силою.

Основними методами для дослідження даної теми є використання наукової, художньої, духовної літератури, народного досвіду у проведенні даних обрядів.

Актуальність дослідження даної теми полягає в збереженні, відтворенні та передачі досвіду старожилів краю прийдешнім поколінням, бо хто забуває минуле – не має майбутнього.

В усі віки гуцул ставився шанобливо, з священним трепетом до води, бо поряд з вогнем, світлом вода - творець усього сущого, одна з основних стихій, що утворили Всесвіт.
Культ води і досі живий. Найважливішою рисою води, яка відбилася у віруваннях народу, була її очищувальна властивість, наділена містичною силою, яка особливо проявляється на Водохреща.В цей день воду освячують.

Святу воду зберігають увесь рік та використовують в повсякденні. Свята вода - вважається символом творчості та божественної сили. Такою водою в давнину священнослужителі освячували як статуї богів, так і віруючих [2]. Свята вода має властивість змивати з людини бруд, очищати від хвороб, зцілювати від усіляких недуг.

В Україні побутував звичай купатися або вмиватися у чистій воді у Великий четвер, а також вимивають хату, окроплюють худобу та перуть одяг. «Як хто нездоровий чимось, хай у Чистий четвер піде вдосвіта на річку, поки ніхто води не брав, і вмиється — всяка хвороба мине». «Найкраще купатися у Чистий четвер - буде чисте тіло», «Як у Чистий четвер скупаєшся - не буде корости», «У Великий четвер до схід сонця миють хворі очі». Звичаю помитися в річці до схід сонця, на зорі, дотримувалися у багатьох регіонах України [1].

Святою водою лікували хворих, кропили молодих на весіллі, додавали у купель немовлят. Освячена вода є ліками при хворобі, святою водою святять усе в дворі і в хаті, щоб вигнати нечистого.
Коли гуцул у дорозі, то добре, як перейде йому дорогу жінка вповні (з повними коновками чи відрами) [10].

Вода на Водохреща убезпечує від недуг на цілий рік, а хворим повертає здоров’я. Водицею-йорданицею відмивають вроки, дають пити дітям від переляку. Водохрещенські купелі були в давнину досить частим явищем[1]. Хресні ходи на ставки та ріку на Водохреща відбуваються і зараз. Вони є нашою спадщиною, продовженням традицій стародавньої культури (Додаток 4).

На Гуцульщині побутувало повір’я, що в той момент, як священик занурює хрест у воду, всяка нечисть вистрибує з річки і залишається на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. А тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну протягом цілого тижня після Водохреща - “щоб більше вигинуло нечистої сили від йорданських морозів” [7].
Гуцули вважають, що не слід прати тиждень, бо інакше очікуються «великі гради», а жінки отримають гінекологічні захворювання.

Чин освячення води на Богоявлення і напередодні своєю історією сягає ще апостольських часів. А глибокозмістовні молитви складені святими отцями ще в четвертому столітті. Зазвичай люди беруть воду у чисту посудину і тримають цілий рік вдома. Є віруючі, які щодня натщесерце випивають кілька ковтків, разом споживаючи і часточку просфори, таким чином освячуючи себе цими святинями. Кроплять свяченою водою й самих себе, якщо збираються кудись у дорогу. Літом кроплять бджоли, щоб велися [8].
Освячену воду зберігають по кілька десятків років, і вона не псується.

Отець Дмитрій розповів нам про випадок, який трапився ще в часи Другої світової війни. На хуторі жила стара єврейка, вона була прикута до ліжка. Одного разу її сусідка збиралася на Богоявлення у храм і хвора жінка попросила її принести з церкви святу воду. «Якщо я вип’ю її – то зцілюся, якщо зцілюся – то навіть прийму християнство», – мовила єврейка. Сусідка набрала води у церкві, але дорогою додому засумнівалася, чи доречно нехрещеній єврейці давати воду з православного храму?

Тож вилила її, а в пляшечку набрала водиці з калюжі, що утворилася на дорозі, коли сніг від сонця трохи розтанув. Лежача, звісно, чекала тої води і з вірою її випила. Наступного дня сусідка прийшла до єврейки, а та вже на ногах. Почала обнімати, цілувати свою рятівницю. Після цього випадку єврейка навіть прийняла християнство, а її сусідка розкаялася у тому, що зробила. Ось такі дива відбуваються в житті, коли щира віра піднімає з постелі хворих.

На запитання як отець Дмитрій відноситься до масового купання людей на Водохреща, він відповів, що церква цього не схвалює, бо колись такого захоплення купанням не було. Хоча за кордоном і навіть у Єрусалимі в Йордані люд купається. Однак не можна занурюватися у воду, де вирубано хрест і де відбулося її освячення. Якщо хтось і хоче покупатися, то потрібно відходити десь далі від цього місця. У монастирях є спеціально відведені купелі. Купатися не можна в місці, де занурюють святий хрест. Бо силою Благодаті Святого Духа освячена вода є великою святинею, і до неї треба ставитися благоговійно, а не принижувати її.

Ми провели опитування 50 жителів села з приводу відношення до купання у водоймах на Водохреща і дійшли висновку, що 37 % опитаних жителів купаються на Водохреща. У цілющість водиці-йорданиці вірять усі і спробувати зануритися у неї бажає кожен (Додаток 2,5).
У цей день освячують не тільки домівки. Оселі освячують священики, а господарі можуть окропляти комори, підсобні приміщення, подвір’я, садки, сараї. Звичайно, це дійство відбувається з молитвою, читається тропар свята[1].

На запитання чи правда, що після освячення води тиждень не можна прати одяг отець Василій відповів, що у церковному уставі і канонах такого правила не знаходимо, але є багатолітня християнська традиція до віддання свята Богоявлення не прати у знак пошани до святої води. Але це тільки звичай.

Другий день Великодня дуже цікавий цілою низкою своїх оригінальних і дуже стародавніх звачаїв. В основу покладено очищення людини від усього лихого: через чарівні властивості води - передання людині здоров’я, добробуту, страхування від напастей, лихих сил, вроків та за чаклування-викликання дощу для високого урожаю й добробуту людини. Дівчата в цей день дають парубкам писанки, але не віддають їх самі, а ховають писанки за пазуху. Парубки ж після легкої боротьби відбирають у дівчат писанки та ведуть їх до води, де обливали одні одних водою та кидали в воду[12].

«Ой на Йвана дуже рано
лиш стає зорєти,
починає мама дочок
будити-корнєти»…

…День Купала. Ще до сходу сонця дівчата йдуть до криниці по чудодійну купальську воду і кожна поспішає прийти до криниці першою, першою зачерпнути цієї цілющої рідини. Дівчата вдивляються у криницю, у воду на свою вроду. Побачить себе гарною, гарною й буде і всім хлопцям буде подобатись. Із цієї води мати готує купіль для голови з чарівної води та чарівного зілля та миє сама дочці голову з приказуванням чарівних слів. Після цього вся родина іде ходити по росі, а донька з матір’ю качаються по траві та збирають росу в пляшечку ( найкраще з капусти) [12].

Купальська вода здатна сповнювати животворною силою. Обов’язковим на Івана Купала було ворожіння на вінках, які плели дівчата та пускали на воду. До схід сонця дівчата спішать в ліс збирати зілля для плетіння вінків.

Як розповідають старожили села, купальська вода наділена чудодійними очисними властивостями. Для купальської обрядовості характерні перестрибування молоддю через вогонь та обливання водою. Не випадково місця святкування обирали на березі річок та водоймищ. Чарівні купальські вогні запалювали лише над водою, чаклуючи над майбутньою долею[8].
Вода в Купальську ніч мала цілющі властивості. Особливо хворим на шкірні хвороби радили є цей день до схід сонця скупатися в річці. Разом із купанням в Україні був звичай вмиватися водою з чотирьох криниць [2].

Від жительки нашого села Поляк Ганни Степанівни (1934 р.н.) ми записали як примовляли обливаючись водою на Святого Івана:
"Добридень, водичко - ярданичко, найстарша царичко! Обливаєш гори, коріння, облий і мене народжену, хрищену, від усякої мерзи, від погуби, аби я така була чесна й велична, як весна. Абих була така красна, як зоря ясна! Як радуютси цій весні, так аби ся мені радували. Аби була сита, як осінь, а багата як земля» (Додаток 6).

Роса на Івана Купала вважалась цілющою. З метою запобігання хвороб люди до схід сонця качалися по росі та збирали її. Зібрана до схід сонця на Купала роса використовувалася при очних захворюваннях. Немічних людей загортали у лляне полотно змочене у купальських росах. Був також звичай занурювати хвору дитину у воду, настояну на «іванівських травах». Таку «іванівську воду» «черпали», розстеливши в полі (найчастіше в житі) полотно, а коли воно намокало, викручували з нього вологу[9].

Цілющими властивостями води користувались і відьми «чередільниці». Збираючи в Карпатах росу до схід чередільниця завдавала шкоди худобі:
«Я не збираю росу, але маннів з усієї худоби, що ходить сим полем, з усієї землі, з усього цвіту, що є на світі. Я одна такая чередінниця самостояща, на полю стою, наокруги себе махаю, на Івана Хрестителя з усего світу манну збираю і викликаю своїй худобі» [8].
Вода в купальській обрядовості наділена магічними властивостями, вона здатна впливати на долю людини, допомагає покращити добробут господарів, збільшити врожай.

Із Стрітенням пов'язано чимало звичаїв, вірувань-прикмет. Найголовніший - це освячення води та свічок що мали чимало чарівних властивостей. Стрітенська вода вважалася цілющою й нею лікували рани й «нутро». Ця вода рятувала від «злого ока» відьми, вовкулака, від «пристріту».
Стрітенською водою кропили вояків, що йшли на війну, в давнину кропили чумаків перед подорожжю в Крим по сіль [8].

Хромей Параска Миколаївна (1930р.н.) розповіла нам, що стрітенську воду лили в пійла коровам після отелення та давали пити худобі під час хвороби. А пасічники кропили вулики перед виставкою пасіки весною, щоб добре розводилися бджоли. Господарі окроплювали худобу під час першого вигону на пасовисько, а також стайні та обори від відьм (Додаток 7).
Збирали стрітенську воду із бурульок (сопляків), що звисали зі стріх і змішували її з святою водою, що освячували в церкві.

Цього дня весна сходить на землю і вступає в свої права. Люди виходили в поле хресним ходом, молились за врожай, кропили поле свяченою водою примовляючи: «Роди, Боже, жито-пшеницю та всяку пашницю»[6].  Діти гралися, обливались водою, вірячи, що це сприятиме врожайності полів. На Юрія вперше виганяли худобу на цілющу росу, знаючи що це віджене від тварин усі хвороби. Взагалі роса на Юрія вважалася священною, зі слів Лейби Марії Петрівни, її збирали для лікування (Додаток 8).

Живуть у нашому сьогоденні обряди, пов’язані з водою. В деяких селах Гуцульщини молодих виряджають до шлюбу з водою і зустрічають їх з двома відрами води, коли повертаються; перепиняють молодих парубки з водою та хлібом після шлюбу[9]. Існує також обряд обмивання нареченої перед шлюбом, коли змивається дівоче життя, тобто минуле, і перехід через воду як репрезентація шлюбу.
Також, як розповіла нам Фошка Марія Михайлівна (1931р.н), породіллі при пологах дають ковток свяченої води та скроплюють, а новонароджену дитину очищають водою при хрещенні.

Гуцули переконані, що не можна увечері воду виливати, бо як вступити у неї - будеш хворіти. І жодна молода мама, купаючи дитину, не посміє ввечері вилити цю воду - це може призвести до біди, а зазвичай купіль від дитини прийнято підлити в день під яблуню.

На Великдень відбувалися вмивання водою з писанками та грошима (монетками) (Додаток 10).
У гуцулів поширене вірування (як і в усіх слов’янських народів), згідно з яким вода є місцем проживання злих демонів. З цим пов’язана заборона купатися в річках у певні пори дня і року [2].

Вода завше була у великому пошанівку в гуцулів, бо знали вони її грізну силу, старалися не гнівити її. Щоб задобрити водну стихію, і, головним чином, її духів (особливо при повенях), селяни приносили воді спеціальні жертви. Як розповіла нам Фошка Марія Михайлівна гуцули, вірили в те, що річка, розлившись навесні, не спаде доти, доки не візьме собі офіру.

З метою вберегти себе від повені, люди кидали в річку курку чи півня, або хоча мишу. Дослідивши літературу, ми з’ясували, що жертвоприношення часом бували й більші за вартістю - топили живих коней, іншу домашню худобу. Найчастіше такі жертви приносили мельники чи рибалки - найбільш залежні від водної стихії.

Гуцули донині ставляться до води, як до живої істоти. Забороняється плювати у воду, її не можна трудити і бити по ній батогом чи камінням, казати лайливі слова і, боронь Боже, засмічувати! Воду опоетизували в колядках, щедрівках, веснянках-гаївках, купальських піснях, в казках і легендах. Так, наприклад, часто можна почути вираз: "Вода - наша мама" на означення того, що вода - джерело всякого органічного життя.

Як розповіла нам, жителька нашого села, Логош Надія Онуфріївна (1953р.н.) раніше обряд першого купання, зі слів її бабусі, відбувався в четвер чи неділю. Як купають дитину, то на купіль вода мусить бути взята при сонці, у вечір до захід сонця, бо як нема сонця, то вода нечиста, і може це дитині зашкодити. Як несуть воду на купіль, не можна ні з ким говорити. Як принесеться воду в хату, то має бути вогонь у печі, і кидають тоді один вуглик жару у воду, щоб вода відгасилася. Тоді кажуть: "Благословіть воду!" - хатні відповідають: "Вже благословенна вогнем, нам її й Бог благословить!"

В окріп клали любисток, череду, ромашку, м’яту, листя яблуні, вишні, зібрані на Івана Купала до схід сонця. Казали, що це додасть сили й здоров’я дитині. Трави настоювали в печі три години. Крім настою, у купіль хлопчика клали любисток і примовляли: «щоб дівчата любили»; гілочку дуба - «щоб міцним був і дужим»; барвінок – щоб довго жив»; чорнобривець - «щоб чорнобровим був, людей радував» [14].
У купіль дівчинки клали ромашку - щоб рум’яна була»; калину - щоб привітною зростала»; материнку - щоб не хворіла». Підливали ще й йорданської води, споліскували хлопчика водою, настояною на свіжому яблуці з медом, а дівчинку – у воді з материнським молоком [14].

Довгожителька села Тріщук Марія Максимівна 1928 р.н. розповіла нам, що кожен, із домашніх чи чужих, хто приходив до хати під час цього ритуалу, мав кинути у купіль монету на щастя. Потім давали свячену воду матері, кропили хату. Всі ці дії символізували захист дитини від злих духів(Додаток 8).
В Україні у XIX ст. для підсилення магічної дії купелі додавали свячену воду, зілля або лікарські трави; у першій чверті XX ст. - ручку або олівець, срібні чи золоті предмети і майже повсюдно - шматочок хліба або зерно[10].
Магічне сприйняття першої купелі збереглося і по нині у народному побуті українців.

Хрещення є одним з важливих таїнств, яке позначає прийняття людини в Християнську церкву (Додаток 9). Ще задовго до появи християнства існували ритуальні занурення у воду, такий обряд характерний для багатьох релігій, адже вода - це джерело життя, культ води був у різних народів світу.

Існувало повір'я, що після занурення людини у воду, вона стає захищена від усіх своїх гріхів і повертається до нового, чистого життя [13]. Існує багато християнських напрямків і у всіх обряд хрещення проходить по-різному. Існують відмінності в проведенні самого обряду хрещення при проведенні цієї церемонії в різних церквах, але у всіх використовується вода – символ очищення. У католицькій церкві дитину обливають водою, в православній церкві - три рази занурюють у воду, а в протестантській церкві дитину оббризкують водою. В адвентистів і баптистів хрещення, як правило, проводиться в природних водоймах.

Обряд хрещення зовсім не випадково стався саме у воді, адже в Біблії вода символізує життя, духовну і тілесну чистоту, Божу благодать. Ісус Христос собою освятив воду в річці Йордан, і священик, тому закликає Святий дух за допомогою молитов, щоб освятити воду в купелі [13].

Три рази читається Символ Віри, саме в якому викладена вся суть православного сповідування віри. Далі Священик освячує воду і масло (ялин). Після цього крещаемого занурюють у воду тричі. Під час першого занурення священик вимовляє такі слова: «Хрещається раб (раба) Божий (Божа) (ім'я крещаемого) в ім'я Отця. Амінь».Друге занурення: «І Сина. Амінь ». Третє занурення: «І Духа Святого. Амінь».
В основному при хрещенні дитину опускають у воду, але допустимо і кроплення і обливання водичкою.

У похоронних обрядах і звичаях українського народу збереглося багато архаїчних рис, успадкованих від трипільської доби.
Тіло померлого обов'язково омивають теплою водою і вдягають у нове вбрання. Поруч з вмираючим ставлять воду, яку п'є душа, коли людина помирає. Ця посудина з водою залишається на столі чи на підвіконні протягом 40 днів після смерті для того, щоб душа, яка ще не встигла переправитися на той світ, попила води перед дальньою дорогою [9].

Всі речі (постіль, одяг, в якому померла людина, вода, якою омивали покійного) мусять бути викинуті, спалені або вилиті там, де люди не ходять. Посуд, в якому була вода для миття, розбивають, щоб ним більше ніхто, крім покійного, не користувався.

Якщо в момент смерті в хаті була вода, її не п'ють, а виливають, і після виносу покійника в хаті роблять прибирання: замітають, миють підлогу, хоча обряд цей не просто гігієнічний, в давнину він мав магічну силу: щоб зробити повернення і покійного неможливим (вважається, що перехід душі через воду дуже важкий). А ще ми дізналися від Лейби Марії Петрівни (1942 р.н) про те, що коли дорогу, по якій несуть небіжчика на цвинтар, перетинають потічки або річки обов’язково стелять рушник (символічний міст для покійника) та кидають копійки аби в скорому чисі не було в селі ще одного покійника.

Замовлена вода має той же механізм дії, що й вода освячена. Цей механізм дії передбачає нейтралізацію негативної інформації в самій воді, а після застосування нейтралізується негативна енергія як в організмі людини, так і довкола нього. Єдиною різницею між освяченою і замовленою водами, є те, що одна зазвичай має загальну дію, а друга-вибіркову. Не можна, наприклад, за допомогою такої води вирішити проблеми кармічного характеру, але можна ослабити дію негативної сторони долі, що дасть час та сили для прийняття правильних рішень завдань, котрі ставить перед людиною життя [9].

Лейба Марія Петрівна розповіла про спосіб замовляння води. Набираємо в потрібний час воду, посуд ставимо на ліву долоню. Читаємо замовляння, щоб дихання ледь-ледь торкалася води, одночасно уявляємо, що посуд заповнюється зцілюючою силою. Навіть посуд з водою стає трохи важчим, це може відчути стороння людина. Замовлену воду треба пити від семи до сорока днів. Пити треба по стакану вранці та вечері натщесерце.

Жінка розповіла, що для того щоб звільнитися від хвороб, зурочень, бідності то замовляння читають на ущербний місяць, а на молодика підсилюють життєвий позитив (здоров’я, кохання, вдача).

Замовляння мають силу коли вони спадкові, від старшого до молодшого. Начитану воду не можна проливати, або щоб її пила інша людина, інакше вона губить свою силу. Перед застосуванням вода повинна бути непочата. Читають замовляння обличчям на схід. Як що це в денний час, дивляться на сонце, якщо ввечері – то захід. Не бажано читати на великі свята. По закінченні читання треба тричі подути на воду, тим самим фіксуючи інформацію, потім тричі сплюнути через ліве плече, розриваючи свій зв'язок з водою [2].

Ми поспілкувалися з ватагом Сергіївської полонини Різаком Андрієм Івановичем і з'ясували, що вода, вогонь інші предмети та матеріали, що за повір’ям гуцулів, мають магічну силу використовуються проти злих чарів, що чигають на людей та маржину і в полонинському житті. Як розповів Андрій Іванович, перед полонинським ходом для того щоб вівці були охочі до паші і від цього «май молока давали», годують їх сіллю, змішаною з потертим осячим гніздом, а челядь (жінки) обливають вівчарів водою, «аби вівці багато молока давали».

Перед приходом маржини на полонину ватаг з двома щасливими газдами (такими , що їм у всьому ведеться) добувають «живу ватру» і розкладають її в стаї на підкові. Грань «живої ватри» ватаг відгашує у воді і нею кропить струнки, кошєри, маржину, що прибула, вим’я корів, овець, кіз, аби ніяка зла сила не чіплялася маржини та щоб відьма не могла відібрати молоко [3].

Дуже важке відвертання уроків, що вже наслані на маржину ( а це пізнають по її стану, поведінці). Для цього треба з дев’яти половиць (джерел) набрати ложкою води в посудину так, щоб ні краплі не розлити, і, не оглядаючись, нести її до стаї, також не розливши ні краплі. Потім врубати «сліпого дерева» - напомацки врубати дев’ять трісок з дев’яти різних джерел по трісці і, повзучи на череві, принести їх до стаї. Спалити ці тріски в «живій ватрі» і грань з них згасити у цій воді, рахуючи дев’ять разів: ні дев’ять, ні вісім, ні сім…ні два, ні один. Цією водою кілька разів обмивали навроченій маржині вим’я. А ту що залишилася, вилити в такі скали, де ніхто не ступає [9].

Воду опоетизовували в прислів’ях, приказках, колядках, щедрівках, купальських піснях, казках і легендах. Гуцули оспівували красу джерел, потічків, струмочків, річок в своїх співанках (Додаток 1,3).

Проведений в рамках пошуково-дослідницької роботи аналіз численних етнографічних і фольклорних відомостей засвідчує традиційне сприйняття горянами води як одного з елементів світотворення, першоджерела життя, магічного оберегу, символу чистоти, здоров’я, плідності та водночас небезпечну стихію, межу між земним і потойбічним світами. В основі таких вірувань лежать міфологічні уявлення про воду як магічну стихію, а також знання її природних здатностей, насамперед очищати, додавати сил і здоров’я, сприяти зціленню від низки хвороб.

Звичаєво-ритуальне вираження таких поглядів пронизує різні сфери побутової і обрядової культури (хліборобство, скотарство, будівництво, сімейні та календарні обряди, народна медицина тощо).
Дослідження в краєзнавчому проєкті символіки, спрямування широкого кола звичаєво-обрядових явищ дозволяє виділити такі основні знакові ритуальні функції води: очисну, оберегову, лікувальну. У багатьох випадках вони поєднуються.

Характерною ознакою досліджених нами в проєкті звичаїв, обрядів і вірувань пов’язаних з водою є їхнє значне територіальне поширення (у межах всього регіону чи окремих районів), наявність інваріантів, добре збереження протягом тривалого часу.

Пласт карпатських обрядів і вірувань, пов’язаних з водою в традиціях жителів кожного етнографічного району вирізняються своєю специфікою та водночас мають регіональні і загальноетнічні риси, що споріднюють їх із традиціями жителів суміжних територій і загалом всієї України.

До найсамобутніших реалій, що побутували в тих чи інших районах Гуцульщини і загалом в регіоні, належать: деякі своєрідні обрядові дії перед початком перших оранки й сівби; широке магічне застосування води в полонинському побуті й ветеринарії; особливі способи викликання дощу; ритуальне вмивання членів родини під час різних календарних свят; ритуальне очищення водою в обрядах "прощ" (у родильній, весільній, похоронній, будівельній звичаєвості).

Елементи народних та християнських традицій пов’язаних із водою поєднуються, співіснують, дублюються. Це виявляється в обрядових діях, приурочених до свята Йордану, Великодня, першого вигону худоби, будівництва, хрещення дитини тощо, широкому використанні в народній традиції свяченої води.

З давніх-давен наш народ мав традицію охороняти річки від забруднення і замулювання, впорядковувати джерела, укріплювати береги ставків. Нині річки, ставки та джерела України потребують допомоги. Краєзнавча пошуково-дослідницька робота показала, що втрачається краса рідної землі, без якої душа стає байдужою і холодною. Уже мало не забруднювати кринички, струмочки, річки самому - треба активно очищати їх, а разом з цим подбати про чистоту своїх душ.

1. Воропай, О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. - Київ: Обереги, 1993. - Т. 1-2.
2. Грицак, М. Гуцульські вірування і звичаї. - Львів: Світ, 2005. - 216 с.
3. Гушул, І. Гуцули: етнографічні нариси. - Чернівці: Букрек, 2012. - 312 с.
4. Килимник, С. Український рік у народних звичаях у історичному освітленні. - К.: Обереги, 1994. - Т. 1-4.
5. Козловський, І. Народна символіка українців. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 2002. - 254 с.
6. Пастернак, О. Вода у традиційній культурі українців: символіка, обряди, вірування. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. - 180 с.
7. Шухевич, В. Гуцульщина. - Львів: НТШ, 1902-1908. -Т. 1-5.
8. Українська етнологія / За ред. С. Павлюка. - Львів: Світ, 2011. - 480 с.
9. Гнатюк, В. Народні вірування і демонологія Гуцульщини. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 2013. - 352 с.
10. Кобрин, Н. Обряди очищення водою у традиційній культурі українців Карпатського регіону. // Етнокультура Карпат, 2018. - №3. - с. 54 -62.
11. Матейко, Р. Свята і звичаї гуцулів: календарна обрядовість. - Івано-Франківськ: Лілея, 2010. - 228 с.
12. Обряд хрещення: зміст, традиції, правила.// Vilne/org.ua.
13. Звичаї та обряди, пов’язані з народженням дитини// Odyag. гkrsov. кiev.ua.

Прислів’я та приказки про воду

• Аби вам так не шкодила вода, як старому молода!
• Вгадує, як у воду дивиться.
• Вилізи, бідо, з води, ліпше з бідов, як без біди.
• До часу збанок воду носить.
• І в ложці води втопити може.
• Крути, як хоч, а річку перескоч.
• Плаває, як сокира на воді.
• Поки сонце зійде — роса очи виїсть.
• Ранішній дощ, як бабині сльози.
• Що дурний робить? - Воду міряє.
• Не плюй у криницю, бо доведеться з неї ще води напитися.
• Без води й борщу не звариш.
• Без води і не туди, і не сюди.
• Вода ума не мутить та й голови не смутить.
• У воді стоїть, а води просить.
• Від великої води надійся шкоди.
• Без води й ні туди, й ні сюди.
• Вода все очистить — і тіло, і душу.
• Йорданська вода всяку хворобу змиває.
• Коли вода шумить — до зміни погоди.
• Не плюй у воду — бо доведеться пити.
• Хто воду шанує, тому Бог здоров’я дарує.
• Чиста вода — то Божа благодать.
• З води починається і життя, і свято.
• Вода тихенька, а силу має велику.

Гуцульські співаночки
«Ой на Йвана дуже рано
лиш стає зорєти,
починає мама дочок
будити-корнєти»
Ой йди доню до кєрниці
Зазирни до неї
Єк уздриш себе ти красну
Будеш єк лілея…
(Записано від Фошки Марії Михайлівни 1931 р.н.)

*****
Єсть у мене кирниченька коло, перелазу.
То вмиємось, милесенький, обоє ми разом
Шоби в парі до сто років жити проживати
Добра, шєста й гаразду , діточок придбати
Ой кирничко, кирниченько, дай ко прохолоду
Аби в парі до сто років попивали воду…

*****
Тече річка на долину
Бистрі води грают
А дівчита си прибрали
Хлопців визирают
Ой прийдіть легіні красні
До нас на гостину
Та підемо на зарінок
Попасти маржину
Коло річки прохолода
Вода си влискає
А дівчата плисточки
З берега пускают…

*****
(Записано від Логош Марії Онуфріївни 1953 р.н.)

Опитування з приводу відношення до купання на Водохреща

Опитано 50 жителів села (25 жінок та 25 чоловіків віком від18 до 70 років)

Запитання

1. Чи купаєтеся ви у водоймах на Водохреща?
2. Чи хотіли б ви спробувати це зробити?
3. Чи вірите ви в чудодійність водиці-йорданиці?
4. Чи зберігаєте вдома йорданську воду?