Проєкт "Від королівського двору до Vogue. Хто насправді править модою Британії"

При виконанні дослідницької роботи з англійської мови на тему "Від королівського двору до Vogue" учениця 9 класу дізнається, хто насправді править модою Британії. Авторка проєкту вивчає історію моди Британії, виявляє ключових тенденції і особливості, а також аналізує вплив моди на соціальні та культурні процеси в країні. В рамках дослідження передбачається детальний розгляд взаємодії моди з соціальними структурами та культурними трансформаціями.

Детальніше про роботу:

У навчальному дослідницькому проєкті з англійської мови учениця 9 класу знайомиться з основними етапами розвитку британської моди, починаючи з середньовіччя і до сучасності та аналізує її вплив на світову модну індустрію та формування глобальних модних стандартів.

Результати даної дослідницької роботи "Від королівського двору до Vogue. Хто насправді править модою Британії" можуть бути використані для розробки освітніх програм і курсів з історії моди, культурології, соціології та теорії моди. Крім того, дослідницький проєкт представляє інтерес для фахівців в області мистецтва, модної індустрії, дизайнерів і дослідників, які прагнуть до більш глибокого розуміння ролі моди в контексті британської культури і її глобального впливу.

Зміст

Вступ

1. Історичні етапи становлення британської моди.
2. Визначення «британського стилю»: традиції, консерватизм та інновації.
3. Класика та елегантність. Доробок Нормана Гартнелла.
4. Вплив королівської родини та аристократії на формування іміджу країни.
5. Тиждень моди в Лондоні.
6. Вплив медіа та видань: роль Анни Вінтур у Британській моді.

Висновки
Список використаних джерел.

Британська мода — це поєднання елегантності, практичності та класики. Вона характеризується стриманістю, якістю та комфортом, а також включає в себе елементи різних стилів, таких як класичний (тренчі, твідові жакети), вікторіанський (пишні рукави, рюші, мережива) та сучасний кежуал. 

Лондон – перше місто у світі, яке наважилося перечити французькій моді, яка визначала обов’язкові канони в моді. До тепер британський стиль особливий та не схожий на жоден інший. Для того, щоб одягатися як британка, варто знати кілька секретів.Одяг має бути зручним і функціональним, особливо з огляду на погоду. Популярними є дощовики, дощові чоботи та водонепроникні куртки. 

Британці надають перевагу якісному одягу, який довго носиться, а не швидкоплинним трендам. Багато елементів, як класичні тренчі, стьобані куртки та сорочки в клітинку, є символами британського стилю. Загалом, британський стиль уникає надмірності, надаючи перевагу класичній елегантності. 
Сьогодні британська мода представлена різноманітними стилями, які поєднують класику та сучасні тренди. Вона відома своєю інноваційністю, унікальними дизайнами та впливом на світову сцену моди. 

Мета дослідження: Визначити, хто саме формує моду Великої Британії у минулому та сьогоденні — представники королівського двору, відомі дизайнери чи мас-медійні впливи, зокрема журнал Vogue, — та з’ясувати, як змінювалася роль Британії у світовій модній індустрії.

Завдання дослідження:

1. Простежити в рамках проєкту історичний розвиток британської моди від королівського двору до сучасних модних тенденцій.
2. Дослідити вплив британських монархів на формування модних стандартів у різні історичні періоди.
3. Проаналізувати роль провідних британських дизайнерів і журналу Vogue у популяризації британського стилю.
4. Визначити особливості сучасного британського модного образу та його вплив на глобальні тренди.
5. Зробити висновки дослідницької роботи про те, хто насправді «править» модою Британії сьогодні.

Об’єкт дослідження: Модна індустрія Великої Британії від доби королівських дворів до сучасності.

Предмет дослідження: Вплив соціальних, культурних і медійних чинників на формування модних тенденцій у Великій Британії.

Історія моди будь-якої країни захоплює та надає можливість поринути зовсім в інший світ. Стиль одягу людей у різні епохи тісно пов’язаний з історичними та суспільними подіями. Мода відображає життя мешканців того чи іншого міста. Історія моди в Англії постає однією з найбільш насичених, адже дуже часто стиль представників влади у Лондоні впливав на тенденції у багатьох країнах Західної Європи.

Сучасна людина має змогу простежити історію розвитку широких мереживних комірців, пишних суконь, корсетів та їх перетворення у неординарні, яскраві, оригінальні та дивовижні дизайни нашого часу. Більш того нерідко митці у сучасному світі звертаються до прикладів вбрання, яке було популярним сотні років тому, для створення своїх неповторних колекцій, а мода минулого час від часу знову стає актуальною.

Історичні етапи становлення британської моди можна умовно розділити на: період до промислової революції, коли мода значною мірою залежала від королівських дворів та соціального статусу; період промислової революції, коли масове виробництво одягу стало доступнішим; та сучасний етап, який характеризується впливом контркультур, субкультур та інноваційних тенденцій. 

До Промислової революції мода була під впливом релігії та соціальної ієрархії. Одяг відзначався складними фасонами, яскравими кольорами та розкішними тканинами, що підкреслювали статус власника. 

17 століття в Англії ознаменувалося Англійською революцією та ще декількома глобальними подіями, які мали значний вплив на тогочасний одяг. Тоді у стилі спостерігалися французькі мотиви, що перепліталися з чорно – білими відтінками відповідно до настрою мешканців країни. Особливо така мода була характерною для представників королівського двору. На портретах, виконаних тогочасними майстрами, зображені люди з пригніченим настроєм та втомленим виразом обличчя, а їх вбрання складається з найпопулярніших предметів одягу. Широкий мереживний комір, дублет та бриджі переважно у темних кольорах. 

Цей період в моді характеризувався використанням великої кількості мережива, його виготовляли з різних текстур та різними методами. Зазвичай воно відігравало важливу роль у створені коміра, що мав великий розмір та об’єм. Найпопулярнішим способом виготовлення мережива поставало його пошиття за допомогою голки та нитки. Ним також прикрашали рукава та краї суконь.

Серед жінок Лондона поширювалися більш легкі мотиви в одязі з квітковими принтами. Загальний стиль як жінок, так і чоловіків можна охарактеризувати пишністю та значним об’ємом. Прикладом може слугувати дружина Карла І, чиє вбрання зазвичай було досить громіздким. Для виготовлення одягу використовували атлас, рукава та виріз оздоблювали тонким мереживом, а талію підкреслював стрічковий пояс. 

Лондон залишався одним з провідних центрів виробництва текстилю в Європі протягом усього 18 століття завдяки стрімкому розвитку процесів механізації праці. З цієї причини одяг, що виготовляли у країні поставав ідеалом тогочасного стилю. У моді ще простежувалися ознаки минулого століття.
Схожість мали більшість дизайнів, фасонів та кольорів. Наприклад, це дуже гарно демонструє популярна модель тогочасної сукні, її низ залишався таким же пишним, але зникла тенденція до використання великої кількості мережива. Також почали з’являтися корсети, що візуально звужували талію.

У 18 столітті вбрання акцентувало увагу на жіночій фігурі. Багато запозичень було взято з французької моди, але в Англії та зокрема в Лондоні стиль був дещо простішим і без зайвих прикрас. Починаючи з 1770 – их років одним з найпоширеніших залишався фасон сукні, який отримав назву robe à l’anglaise та походив від основних канонів одягу англійських землевласників. Таку сукню дуже полюбляли одягати на прогулянку мешканки міста. Нижня та верхня частини виробу були пошиті окремо, це додавало зручності при використанні. 

Чоловіча мода теж зазнала певних змін. Зокрема відбулось позбавлення від надмірної пишноти та громіздкості. Одяг підкреслював силует чоловіка. Балахони та «повітряні» типи тканин вже вийшли з моди. Серед тканин почали використовувати шовк та більш щільний текстиль. Чоловіки зазвичай носили сорочку, камізель або довгий жилет з розширеними біля кисті рукавами, галіфе, шовкові панчохи та туфлі на підборах. Родзинкою образу був трикутний капелюх, який прикривав перуку. 

Одним з найбільш вишуканих в історії моди вважають вікторіанський період (див.Додаток1). Саме у цей час було досягнуто максимальної елегантності та чарівності. Корсети надавали жінкам витонченості, а костюми підкреслювали статуру чоловіків. Основні риси стилю залишалися актуальними ще багато років після смерті королеви Вікторії. Значні зміни в моді відбулися під час Першої світової війни. Можливо й на краще, що королева не бачила усього того, що відбувалося, адже м’яко кажучи про стиль на той час взагалі не йшлося.

Межі між чоловічим та жіночим одягом було майже зруйновано. Такий простий дизайн у Лондоні вже не бачили багато років. Жінки змушені були виконувати велику кількість роботи, працювати на фермах та фабриках. Тому перш за все необхідним поставав комфорт та зручність, а ситуація в економічній сфері країни не давала змогу витрачати гроші на дорогу тканину або прикраси.

Наприкінці 1920 – их років війна все – таки залишилася позаду і люди отримали ковток свіжого повітря. Жінки знову згадали про вишукані сукні, а чоловіки почали експериментувати з вибором кольору для своїх костюмів. За декілька років люди так звикли до зручного одягу, що корсети вийшли з моди. Новим елементом у чоловічому образі стала краватка – метелик. Це виглядало досить цікаво та по – справжньому оригінально (див. Додаток 2).

Нові історичні події передбачають глобальні зміни в усіх сферах життя людей. Так сталося і з модою в Лондоні після закінчення Другої світової війни. Стиль одягу змінився безповоротно. Люди усвідомили необхідність комфорту, з огляду на це і створювалися нові формати. Хоча дизайн одягу вкрай змінився, були створені нові моделі, що підкреслювали жіночу та чоловічу фігуру. Яскравим прикладом може слугувати сукня з вирізом на спині, що була виготовлена з шовку.

Революцією в моді постала розробка міні – спідниці дизайнеркою Великої Британії Мері Квант у 1960 – их роках. З того часу почали з’являтися речі у яскравих кольорах. Так розпочиналася нова епоха у світі моди з усіма оригінальними дизайнами, поєднанням зовсім різних предметів одягу та створенням неординарних речей.

Наприкінці 20 століття почали з’являтися нові течії у мистецтві та моді Суспільство потребувало нових форм, незвичайних комбінацій та яскравих кольорів. Створення одягу дуже часто перетворювалося на видовище. Лондон став одним з провідних центрів моди у світі. Тут відкривалися навчальні заклади, пов’язані з цією індустрією, та проводилися модні покази. 

У 1970 – их роках почали з’являтися перші молодіжні рухи та субкультури, представники кожної з яких мали свій особливий стиль. В Лондоні все частіше помічали людей, одягнених в різнокольорові костюми, сукні та топи з брюками. Додатком до образу поставали різноманітні прикраси, дуже часто із зображенням квітів. Також популярним був одяг, в’язаний гачком. З появою панків стиль вкрай змінився та включав шкіряні речі з намистами у формі ланцюгів. У 1990 – их роках жінки та чоловіки віддавали перевагу джинсам та худі великих розмірів. Одним з фаворитів був спортивний костюм (див. Додаток 3)

На початку 21 століття дизайнери продовжили дивувати не тільки мешканців Лондона, а й увесь світ новими формами одягу, що нагадували різні геометричні фігури. Такі видовища продовжуються і в сучасному світі. З кожним показом здається, що чогось більш оригінального вже не вигадаєш, але митці доводять усім зовсім протилежне (див. Додаток 4)

До кінця XIII століття у Парижі особи з вищих соціальних верств носили одяг прикрашений мереживом, біжетерією, взуття на підборах та великі перуки. Практичні британці не надто були захоплені такими театральними та незручними образами, тож родовитий лондонець Джордж Браммел збунтувався проти незручного та дорогого одягу.

Британці почали віддавати перевагу зручному вбранню. Оксамитові штани вони замінили звичайними штанами, а мереживні блузки з жабо на користь бавовняної сорочки.
Модний ринок Великобританії – це яскрава суміш консерватизму, бунтарства та відсутності стереотипів. Лондон разом з Парижем, Міланом та Нью – Йорком по праву вважається однією із модних столиць світу, в якій представлені всі провідні бренди і будинки мод.

Кажуть, що першим в історії світової моди кутюр’є був британець Чарльз Фредерік Ворт, який згодом переїхав до Парижа і став улюбленим дизайнером Наполеона III і імператорського двору. Вів’єнВествуд, Стелла МакКартні, Томас Барберрі, Олександр Маккуїн, Крістофер Кейн, Мері Квант, Поль Сміт – ось лише декілька відомих усьому світу британських дизайнерів одягу.

Також багато британських трендів і модних винаходів, таких як: блейзер, куртка Баракута, пальто Дафлкот, Тренчкоут, плащ Макінтош, туфлі Оксфорди, Брогита Дербі, резинові чоботи, міні – спідниця, джинси скінні, тканина шотландка та твід давно стали світовим надбанням та звичними речами в гардеробі пересічного українця.

Разом з тим, хоча Великобританія і має великий обсяг експорту одягу, взуття та аксесуарів, а британська модна індустрія оцінюється приблизно в 32 мільярда $, країна водночас є потужним імпортером продукції легкої промисловості.

Національна гордість Шотландії, така ж знаменита як волинка і кілт, - тканина, вигадана для слуг, яка стала потім тканиною для знаті. Про твід і його багату історію можна написати не одну статтю, а цілий трактат. Тож в чому секрет популярності цього полотна? Зупинимося на найцікавіших фактах. Чому «твід»? Сама назва тканини – «твід», досі не має точного пояснення.

За версією герцога Віндзорського (колишнього короля Едуарда VIII), викладеною ним у книзі «Згадуючи Віндзор», один лондонський купець у 1830 році отримав листа з шотландського містечка Хоїк. І назву тканини «твіл» (tweels) він нібито неправильно прочитав як «твід», подумавши, що мова йде про нову торгову марку, названу на честь тамтешньої річки Твід. Однак німецький філолог В. Ф. Г. Ніколайзен (W. F. H. Nicolaisen), дослідник шотландської мови, вважав, що слово "twedlyne", помічене в документах ще 1541 року, і слово "tweedling", за аналогією з "twilling", цілком могли стати початковими до слова "tweed".

Інноваційна британська мода часто фокусується на сучасному дизайні, поєднанні традиційних елементів з новими технологіями та екологічними матеріалами. Це проявляється в інноваційних дизайнах, як використання перероблених матеріалів та створення одягу, який є одночасно стильним та стійким.

Ключові тенденції:

• Еко – свідомість: Використання перероблених тканин, таких як перероблений денім, та екологічно чистих матеріалів, наприклад, льону та в'язаних речей, стає все більш популярним.
• Сучасний дизайн: Поєднання спортивного стилю з жіночними елементами, наприклад, светрів з рюшами або спортивних штанів з об'ємними жилетами.
• Інноваційні матеріали: Експерименти з нетрадиційними матеріалами та техніками, як використання бахроми та замші, створення багатошарових образів з різноманітними фактурами.
• Зручність та функціональність: Створення одягу, який є зручним та функціональним, як оверсайз костюми, що підходять як для роботи, так і для повсякденного носіння.
• Синтез традицій та сучасності: Поєднання класичних британських елементів, як твідовий одяг та класичні пальто, з сучасними тенденціями, як яскравий колір та незвичні силуети.
• Зручність та функціональність: Створення одягу, який є зручним та функціональним, як оверсайз костюми, що підходять як для роботи, так і для повсякденного носіння.

Норман Гартнелл народився 12 червня 1901 року в Лондоні, у сім'ї власників пабу. Ще з дитинства проявляв інтерес до малювання, театру та костюмів. Після школи вступив до Кембриджського університету, де вивчав англійську літературу.Під час навчання він займався оформленням костюмів для студентських театральних вистав саме тоді й відкрив свій справжній талант дизайнера. Його театральні костюми викликали захоплення серед глядачів і стали початком його майбутньої кар'єри у світі моди.
Початок кар'єри в моді.

У 1923 році, після закінчення університету, Гартнелл відкрив власний дім моди в Лондоні під назвою NormanHartnellLtd. Його перші колекції відзначалися романтичністю, пишними тканинами, вишуканими оздобами та жіночними силуетами. Він створював вечірні сукні та денні костюми для лондонських аристократок і зірок світського життя.Його стиль відрізнявся від більш стриманих тенденцій паризької моди Гартнелл любив мереживо, перли, вишивку, шифон, атлас, а головне підкреслював жіночність і гідність своїх клієнток.

Шлях до королівської моди. У середині 1930 – х років Норман Гартнелл отримав перше замовлення від королеви Марії, бабусі майбутньої королеви Єлизавети ІІ. Вона залишилася настільки задоволеною його роботою, що рекомендувала його королеві Єлизаветі (дружині Георга VI).

Саме для королеви Єлизавети (тепер більш відомої як Королева-мати) він створив численні наряди, у тому числі сукні для візиту до Франції у 1938 році. Її ніжно-блакитні сукні з вишивкою викликали сенсацію в Парижі, і Гартнелла вперше назвали "чарівником з Англії".
У 1938 році він офіційно став королівським дизайнером (Royal Dressmaker) одним із найпочесніших титулів у британській моді.

Пізні роки та спадщина. У наступні десятиліття Гартнелл продовжував працювати для королівської родини, створюючи вбрання для численних подій, прийомів і державних візитів. Він також одягав багатьох британських аристократок та зірок кіно.У 1977 році королева нагородила його титулом сера за заслуги перед британською модою. Норман Гартнелл помер 8 червня 1979 року у Лондоні, залишивши після себе велику творчу спадщину.

Весільна сукня принцеси Єлизавети (1947)
Після Другої світової війни, у 1947 році, принцеса Єлизавета (майбутня королева Єлизавета II) замовила у нього свою весільну сукню.
Це була розкішна, але символічна сукня створена у складний післявоєнний час, вона уособлювала надію, відродження і мир. Сукня була виготовлена з шовку кольору слонової кістки, розшита перлами, кристалами та срібною ниткою, а її дизайн надихався картиною Боттічеллі "Весна". Ця робота принесла Гартнеллу світову славу (див. Додаток 5).

Як відомо, церемонія королівського одруження відбулася 20 листопада 1947 року. Це було весілля, на яке всі чекали в Британії після Другої світової війни.
Напередодні великого дня чутки про те, що 21 – річна принцеса надягне до вівтаря, досягли апогею. Вікна студії дизайнера Нормана Хартнелла довелося зачинити, щоб запобігти стеженню.
За приголомшливою сукнею стоїть чудова історія, про яку свого часу було написано роман Сукня.

1. Остаточний дизайн було затверджено менш ніж за три місяці до весілля
Тоді як багато наречених в наші дні замовляють свої сукні за дев'ять місяців до року або навіть більше, але сукня принцеси Єлизавети була запущена лише у серпні 1947 року, за даними Royal Collection Trust – менш ніж за три місяці до її весілля.

У конкурсі переміг дизайн, накиданий одним із провідних модельєрів Англії на той час Норманом Хартнеллом. Сам дизайнер назвав вбрання найкрасивішою сукнею, яку він коли – небудь шив.
Для створення вінчального плаща знадобилася важка робота 350 жінок. Усі вони заприсяглися зберігати в таємниці будь – які подробиці про особливий день принцеси Єлизавети від витоку в пресу.
"Американці винайняли квартиру навпроти, щоб подивитися, чи зможуть вони миттєво побачити сукню", - згадала тоді 18 – річна швачка Бетті Фостер, яка працювала над сукнею в студії Хартнелла.

2. Британки давали принцесі Єлизаветі свої продуктові талони, щоб допомогти сплатити сукню
У післявоєнній Британії заходи жорсткої економії означали, що люди мали використовувати купони на одяг. Тому дизайнерська весільна сукня не входила до цього бюджету. Британський уряд видав принцесі Єлизаветі 200 купонів на додатковий раціон для кожного міста та країни, але жінки по всьому Сполученому Королівству були такі щасливі побачити її заміжжя, що фактично відправили їй поштою свої власні ваучери, аби покрити сукню. При цьому роздавати купони було незаконно.

3. Сукня принцеси натхнена картиною Боттічеллі.
За даними RoyalCollectionTrust, натхнення Хартнелл для весільної сукні прийшло з незвичайного місця: картина знаменитого італійського художника Сандро БоттічелліPrimavera. Назва в перекладі з італійської означає весна, а на картині зображені Флора, богиня весни, і Венера, богиня кохання та краси. Тобто ідеальний спосіб поєднати новий початок весілля та новий старт після війни.
Сукня принцеси Єлизавети була вкрита хитромудрими, розшитими кристалами та перлами квітковими та листяними мотивами. "Мотиви мали бути зібрані в дизайн, пропорційний букету квітів", - зазначив модельєр.

4. У дизайні використано 10 000 перлин, привезених із Америки. Прикраси були вручну пришиті до сукні у вигляді квіткового візерунка.
Принцеса Єлизавета не приміряла сукню до дня свого весілля.Принцеса Єлизавета насправді не знала, чи підходить її сукня належним чином до ранку, коли вона вийшла заміж. Тож у день весілля були деякі хвилювання. "Вона розповіла нам, що король запропонував принцесі Єлизаветі випити, щоб заспокоїти її нерви, але вона відмовилася", - згадали у Палаці.

Коронаційна сукня Єлизавети ІІ (1953)
Найвідомішою роботою Гартнелла стала сукня для коронації Єлизавети ІІ у 1953 році. Він створив кілька варіантів ескізів, перш ніж королева схвалила остаточний. Сукня була прикрашена вишивкою з національними символами країн Співдружності: троянда (Англія), конюшина (Ірландія), чортополох (Шотландія), кленовий лист (Канада), срібна папороть (Нова Зеландія), і навіть квітка лотоса (Індія). Це стало втіленням єдності Британської імперії та витонченості стилю Гартнелла (див. Додаток 6).

Повної волі принцеса Лілібет дизайнерові все ж не дала, адже ретельно контролювала процес і дала чіткі вказівки того, що хоче бачити в результаті: сукня мала бути в стилі її весільного вбрання, з білого атласу, але демонструвати міць і силу монархині величезної країни. Після чітких вказівок та переваг, які йому дали, Норман почав вивчати історію, вбрання попередніх монархів країни та королівські протоколи. Дизайнер провів багато годин у музеях та бібліотеках, розглядаючи вбрання королеви Вікторії та королеви – матері.

Норман і Єлизавета мали вісім зустрічей, під час яких вони обговорили всі деталі образу: рукава, декольте, тканину і вишивку. Норман надав принцесі Лілібет дев'ять дизайнів, а під час їхнього створення він думав про квіти, сонце, зірки та природу, які б міг вишити на цьому історичному вбранні.
У результаті сукня для найголовнішого дня Єлизавети та Великої Британії була виконана з шовкового атласу, створеного в замку Луллінгстон у Кенті, розшита діамантами, аметистами та перлами.

Доповненням образу стала важка оксамитова мантія, облямована горностаєм та прикрашена двома рядами тонкої вишивки.Однак, якщо розглядати вбрання детальніше, можна помітити таємний зміст і важливі дипломатичні послання, які в ньому закладені. У вишивці сукні символи Великої Британії, а також деяких країн Співдружності, які попросила вишити Гартнелла сама королева.

• Англія символізується вишитою трояндою Тюдорів. У вишивці використані золоті та срібні нитки, рожеві діаманти, перли.
• Шотландія символізується будяком. Вишивка виконана блідо – ліловим шовком і аметистами, також використовувалися срібна нитка та діаманти, які символізували росу.
• Ірландія символізується конюшиною. У вишивці використані ніжно – зелені шовкові нитки та діаманти.
• Уельс символізується валлійською цибулею – порей. У вишивці використані білі та блідо – зелені шовкові нитки, а також діаманти.
• Канада символізується кленовим листям. У вишивці використані золоті та сріблясті нитки, а також кришталь та перли.
• Австралія символізується жовтою мімозою. Вишивка виконана з жовтої вовни та зелених шовкових ниток.
• Нова Зеландія символізується папороттю. Вишивка виконана прямими стібками з м'якого зеленого шовку, срібла та кришталю.
• Південна Африка символізується протеєю. У вишивці використані рожеві діаманти.
• Індія символізується квіткою лотоса. Вишивка виконана перламутром, діамантами та перлами.
• Пакистан символізується бавовною, джутом та пшеницею. У вишивці використані золоті нитки, кристали та шовк.
• Цейлон символізується квіткою лотоса. Вишивка виконана опалами, перламутром, діамантами.

Над сукнею працювало три кравці і шість вишивальниць. Робота над цим шедевром тривала вісім місяців. Від моменту коронації королева Єлизавета II одягала коронаційну сукню ще шість разів, включно з відкриттям парламенту в Новій Зеландії та Австралії 1954 року.

У сучасному глобалізованому світі, де дедалі більшого значення набувають м’яка сила та культурна дипломатія, образ держави на міжнародній арені значною мірою формується не лише через офіційну політику, а й завдяки символам національної ідентичності, які викликають широкий суспільний інтерес.

Одним із таких символів для Великої Британії є британська королівська родина – інституція з багатовіковою історією, що виконує не лише церемоніальні, а й соціокультурні функції. Її присутність у медіапросторі, участь у благодійних, дипломатичних і культурних ініціативах, а також стійкий міжнародний інтерес до монархії роблять її потужним інструментом формування позитивного іміджу держави. З наукової перспективи дослідження перетинається з такими дисциплінами, як міжнародні відносини, політологія, медіазнавство та культурологія.

Роль монархії у формуванні «м’якої сили» – через державні візити, королівський патронат, глобальне висвітлення у ЗМІ та символічне представництво – дає цінне уявлення про нетрадиційні форми дипломатії та національного брендингу. Це робить дослідження особливо актуальним для сучасних дискусій навколо публічної дипломатії та еволюції стратегій глобального впливу.

Королівська родина та аристократія значно впливають на модний імідж британців, задаючи тренди, впроваджуючи елегантність та стриманість, а також поширюючи певні предмети одягу та стилі через публічні виступи та підтримку національних брендів. Їхній вплив є історичним, а також зберігається сьогодні завдяки постійній увазі медіа, прихильності до класичних образів та ролі в просуванні британського стилю на світовій арені.

Заможні аристократичні кола історично диктували модні тенденції, створюючи та поширюючи елегантні та витончені стилі, які згодом ставали доступними для ширших верств населення.
Певні види одягу та аксесуари, такі як  британський твід, твідові костюми, кашемірові светри та класичні пальта, асоціювалися з вищим класом та стали символами статусу.

Члени королівської родини, особливо такі ікони стилю, як Кейт Міддлтон та Камілла, продовжують диктувати модні тренди. Вони віддають перевагу одягу від британських дизайнерів та брендів, що сприяє їхньому просуванню та поширенню по всьому світу. Їхні публічні виступи та заходи часто демонструють елегантні та стримані образи, які стають взірцем для багатьох британців. Вони ефективно поєднують класичні елементи гардеробу з сучасними, демонструючи, як виглядати елегантно та стильно в будь – якій ситуації.

Мода королівської родини та аристократії виходить за межі Великої Британії, впливаючи на стиль людей в усьому світі та формуючи уявлення про британський стиль у світовій культурі.

Більше 250 дизайнерів, 5000 гостей і замовлень приблизно на 100 мільйонів фунтів стерлінгів – Тиждень моди в Лондоні справедливо є одним з найвпливовіших.

Перший Тиждень моди в Лондоні відбувся 1984 року. Тоді представили всього 15 показів, які минули на автостоянці в Кенсінгтоні. Серед небагатьох дизайнерів, які представили свої колекції, були Vivienne Westwood, David Fielden, Ghost і Betty Jackson. Також участь взяв Джон Гальяно, який тоді тільки закінчив Central Saint Martins. Він представив свою випускну колекцію Les Incroyables. Ця лінія миттєво стала сенсацією як серед преси, так і серед покупців. Вона була натхненна Французькою революцією і новим романтичним рухом, що охопив клубну сцену Лондона. Відомо, що всю колекцію придбала Джоан Бурштейн з лондонського модного бутіка Browns.

Після успіху першого Лондонського тижня моди уряд Великобританії виділив кошти для забезпечення довгострокового майбутнього цієї події. Протягом 1980-х років London Fashion Week продовжить рости і зміцнювати свою репутацію за кордоном.
Всього через рік після проривної колекції Джона Гальяно культовий лейбл Bodymap стане наступною головною темою для обговорення. Ультрасучасні дизайни Bodymap, натхненні яскравою клубною культурою Лондона, взяли штурмом London Fashion Week 1985 року. Анархічна колекція "Барбі подорожує по природніх космічних кривих" (Barbie Takes a Trip Around Nature's Cosmic Curves) здивує і захопить британську публіку.

Лондонський тиждень моди тепер міцно утвердився як частина світового модного календаря, кожен новий сезон чекали з нетерпінням, аби побачити останні тенденції, що продемонструють його нові дизайнери. Незабаром два найвідоміші обличчя британської моди, Наомі Кемпбелл і Кейт Мосс, дебютують на подіумі London Fashion Week. 1988 року Наомі з'явилася на шоу Jasper Conran сезону весна – літо. Того ж року вона стала першою темношкірою моделлю, яка з'явилася на обкладинці французького Vogue, що стало важливим моментом в боротьбі за різноманітність в індустрії моди. Потім, 1989 року, 15-річна Кейт Мосс дебютувала на шоу для Джона Гальяно.

В кінці 1980-х років у Великобританії сталася серйозна рецесія. Безпосередньо постраждав і Тиждень моди. Державне фінансування скоротили, що призвело до різкого зменшення кількості шоу на початку 1990-х років. Якраз в той час, коли Лондонський тиждень моди, здавалося, з усіх сил намагався зберегти свою актуальність, 23-річний дизайнер зі Східного Лондона очолив відродження британської моди.

Героєм того часу став Лі Александр Макквін. Як і Джон Гальяно до нього, Макквін став одкровенням з його випускною колекцією Central Saint Martins "Джек Різник переслідує своїх жертв". Перша колекція Александра Макквіна за межами коледжу називалася "Таксист" і була представлена ​​в готелі Ritz у межах ініціативи Британської модної ради, спрямованої на підтримку початківців – дизайнерів. Натхненна фільмом Мартіна Скорсезе, колекція продемонструвала інтерес Макквіна до експериментів з жіночим силуетом і ознаменувала дебют культових штанів з низьким вирізом.

Також в 1990-і роки на лондонському подіумі сяяли Філіп Трейсі, який оживив британську індустрію виготовлення головних уборів, новатор Хуссейн Чалаян, Стелла Маккартні і ФібіФайло, які представили сучасний погляд на жіночність, Жюльєн Макдональд з його технічною майстерністю і чуттєвістю, Метью Вільямсон – майстер роботи з кольором.

Світ моди не міг відвести очей від Лондонського тижня моди, але на початку 2000-х London Fashion Week став жертвою власного успіху. Багато молодих дизайнерів, які зробили LFW настільки важливою подією, пішли, щоб зайняти ключові ролі у світових модних брендах в Парижі. Ситуація тільки погіршилася 11 вересня 2001 року. Нові таланти, які тільки засліпили Лондон, вирішили покинути британську столицю, щоб представляти свої колекції в Нью – Йорку.

Через деякий час два абсолютно різні дизайнери допоможуть відновити репутацію Лондонського тижня моди як центру творчості та інновацій: Гарет П'ю і Крістофер Кейн. GarethPugh представив радикальну колекцію, основану на латексних масках і пуховиках з чорного вінілу. Дизайнера назвали наступником новаторів Александра Макквіна і Хуссейна Чалаяна. Також 2006 року відбудеться перше шоу Крістофера Кейна. Це буяння неонових відтінків і відкриті блискавки – вразили світ моди. Прямо з коледжу Крістофер Кейн створив не схожу ні на що колекцію, яка була дуже актуальною для нового покоління, яке він представляв. Він став справжньою сенсацією, а всю його колекцію купила та ж Джоан Бурштейн з Browns – абсолютний знак схвалення британського модного істеблішменту.

На своє 25-річчя, 2009 року, London Fashion Week поверне собі великі британські бренди: Burberry, Matthew Williamson, Vivienne Westwood і Paul Smith. Мало того, що мода на подіумах знову стала новою і захопливою, але і весь світ помітив, що Анна Вінтур повернулася в перший ряд після дворічної перерви. LondonFashionWeek знову став важливою частиною світового модного сезону.

Слідами Гарета П'ю і Крістофера Кейна йдуть дизайнери нового покоління. Ці дизайнери представляють космополітичну суміш, об'єднану їх навчанням в британському коледжі і прихильністю до ідей лондонських інновацій та експериментів. Так, Джонатан Андерсон кинув виклик гендеру, Симон Роша представила делікатні дизайни, Роксанда Ілінчич і Мері Катранзу кожного разу дивують своїми графічними візерунками і принтами.

Мабуть, саме нові таланти є головною особливістю London Fashion Week. Завдяки тому, що в Лондоні є кілька провідних світових коледжів і університетів моди, що робить місто фактично рогом достатку творчості і креативу, де з'являються самоцвіти модної індустрії (див Додаток 7).

Шанувальники називають її модним генієм, заздрісники – ядерною зимою та Гітлером у спідниці. Ті, кому вдається завоювати прихильність цієї жінки, беззастережно стають зірками. Завдяки її любові до експериментів та вміння відкривати таланти, модна індустрія кардинально змінилася та поповнилася десятком нових імен. Понад 30 років вона є головним редактором "Біблії" сучасної моди – американського журналу "Vogue". Ім'я їй – Анна Вінтур (див. Додаток 8).

Анна змалку знала, ким хоче бути. У 10 років дівчинка написала у своєму щоденнику, що мріє керувати журналом "Vogue". Спостерігаючи за роботою батька – головного редактора лондонської газети "Evening Standard" – вона навчилася завзятості. Це їй допомогло стати тим, хто вона зараз.
У 16, після відрахування зі школи за непослух, Ганна Вінтур розпочала свою кар'єру в журналістиці.

Амбітну, сміливу, креативну дівчину швидко помітили. Вона активно заводила корисні знайомства, сміливо реалізовувала свої ідеї, відкрито демонструвала свою думку та впевнено рухалася до вершини. Редактори часто давали їй особливу свободу дій та дозволяли самій обирати теми, над якими працювати.

З 24 років Анну Вінтур запрошують на провідні посади у журналах "Viva", "NewYork", "Savvy". 1983 року її призначили креативним директором американського "Vogue". Анна опинилася за пів кроку від своєї мрії. Але через тертя з колективом жінку перевели до Лондона як головного редактора двох журналів: британського "Vogue" та "House&Garden". За легендою вона за 2 дні перетворила "Hose&Garden" на глянцевий журнал.

У 1988 році Ганна Вінтур повернулася в американський "Vogue" вже як головний редактор. Першу планерку на новій посаді вона почала зі слів: "Ваш глянець – повна нісенітниця".
Вінтур змінила все. Від дизайнерів, які публікувалися у журналі, до обкладинки. Анна не побоялася порушити консервативні закони світу моди та змушувала його грати за її правилами. Вона єдина, хто зважився на обкладинці журналу розмістити невідомих моделей у вуличному одязі.

До об'єктивів камери потрапляли не тільки обличчя, як було раніше, а й тіла моделей. Завдяки її сміливості "Vogue" зняв лушпиння і оголив сутність епохи. Вона перша помістила на обкладинку журналу темношкіру дівчину. Анна та її команда fashion – редакторів відчинили двері у мрію, у новий світ, у якому ніхто раніше ніколи не жив.

«Коли я вперше прийшла до "Vogue", люди ніби трохи соромилися. Особисто мені цікаво, що мода відображає час. Мода може розповісти про все, що відбувається у світі за допомогою яскравого образу», - згадує Анна Вінтур.
З першого дня вона приймає рішення, не зважаючи на загальноприйняті норми. Її вплив на світ моди неймовірний. Через неї дизайнери за одну ніч змінювали цілі колекції. Анну часто звинувачують у нестерпному характері. Її це мало хвилює.

"Більшість людей працюють зі мною вже 15-20 років. Якщо я насправді таке чудовисько, значить вони мазохісти", - так коментує Вінтур критику з боку недоброзичливців.
Вона запровадила власні закони у світі моди, завдяки чому її команда fashion – редакторів може почуватися вільно. З приходом Анни "Vogue" став відкритим для сміливих експериментів з образами та темами. Кожен художник може втілити найзухвалішу креативну ідею. За це Вінтур і цінують.

Анна відома своїми суворими вимогами до працівників. Вона не бере на роботу людей із зайвою вагою та поганим смаком в одязі. Їй важливо, щоб кожен перехожий дивився на працівника журналу та розумів – ця людина з "Vogue". Але одного разу вона відступила від своїх правил і взяла до помічниці дівчину з неглянцевою зовнішністю – ЛоренВайсбергер. Непомітна, але розумна блондинка протрималася в Анни рік і змогла втертися в довіру, але одного прекрасного дня зникла. А за кілька місяців на світ з'явилася скандальна книга "Диявол носить Prada". У ній колишня співробітниця розповіла всю правду про свою начальницю.

2006 року історію екранізували в Голлівуді. На великі екрани вийшов однойменний фільм із Меріл Стріп у головній ролі. Чому Вінтур дозволила, щоб книга та фільм з'явилися на світ? Вона без проблем могла б стерти в порошок Лорен у суді та домогтися заборони на видання. Від Анни чекали скандалу та публічних заяв. Але Королева Моди промовчала і навпаки, з'явилася на прем'єру фільму з ніг до голови одягнена у "Prada". На питання про критику Вінтур знизує плечима.

«Якщо ви будете турбуватися про кожну маленьку критику, ви не встанете вранці».
Як виявилося, Анна ухвалила вірне рішення. Саме завдяки книзі та фільму ім'я "Анна Вінтур" стало всесвітньо відомим навіть серед людей, далеких від світу моди. У 2009 році виходить документальний фільм "Вересневий номер" про закулісний журнал "Vogue". У 2016 році – "Бал". Мода стає інтригуючою та привабливою для більшої кількості жінок. Тиражі "Vogue" зростають.

Завдяки своїй далекоглядності, енергії та безкомпромісному стилю керівництва, Анна Вінтур перетворила Vogue на “модну Біблію” і стала символом влади у світі моди. Вона також є головним організатором благодійного балу MetGala, який став найпрестижнішою подією року у сфері моди.

При виконанні дослідницької роботи з англійської мови про моду Британії я зрозуміла, що мо́да – це нетривале панування певного смаку в певній сфері життя чи культури. Мода не є статичною, зміни в суспільному житті негайно викликають зміни моди. Не кожна людина може протистояти впливу моди.

З модою стикаються на демонстраційних подіумах, так і на вулицях і у повсякденності. Вона впливає на людину з екранів телевізорів, з обкладинок популярних журналів. Інколи те, що спочатку не сприймалося, згодом стає модним, що пов'язане з частою зміною естетичних смаків і уподобань. Найчастіше зміна моди відбувається зі зміною сезону.

Історичний розвиток одягу невіддільний від моди, тому здебільшого ці поняття ототожнюють. Мода в одязі пов'язана з візуальним наближенням вигляду тіла до панівних ідеалів.
Дослідницький проєкт про моду Британії дав мені зрозуміти, що суттю моди є внесення чогось зовсім нового, унікального й оригінального.

В моді може бути, що звичайні речі, елемент повсякденного одягу стає популярною у вибраних колах. Таким прикладом можна вважати джинси, які із робочого одягу стали модним елементом загальної моди.
Проєкт показує, що історія британської моди одягу – це перехід від пишних європейських стилів до більш практичного, зручного та функціонального одягу, який цінує якість і класику.

1. https://ua-platform.com/britanska-moda-jakij-odjag-ljubljat-u-velikobritanii/
2. Londonkauk/ eternal/ istoriya-mody-v-londoni
3. https://fgreatbritain.blogspot.com/2016/11/blog-post.html?m=1
4. Стаття Vogue.ua/article/fashion/brendВелика четвірка: коротка історія
5. Дихнич Л. Виставка «Vogue: inventingtherunway»: дослідження історії показів за архівами видання (Лондон, 2024). Актуальнi питання гуманiтарних наук.2024. Вип. 82, Т.1. С.163-169. DOI: https://doi.org/10.24919/2308-4863/82-1-24.
6. Бураков Ю., Питльована Л. Нариси історії Англії Нового часу. – Львів, 2003.