Проєкт "Гуцульське вбрання як елемент культурної ідентичності"

Учениця 11 класу, виконуючи дослідницьку роботу в рамках проєкту з технологій (краєзнавства), дослідила гуцульське вбрання як елемент культурної ідентичності, а також історією та етимологією одягу гуцулів. Авторка знайшла багато цікавої інформації про символи та знаки вишивки гуцулів, дослідивши авторські роботи майстринь вишивальниць.

Докладніше про роботу:

У дослідницькій роботі на тему "Гуцульське вбрання як елемент культурної ідентичності" здобувачкою освіти 11 класу досліджено історичні закономірності розвитку вишивки на елементах гуцульського одягу. Дані проведеного дослідження було зібрано старовинні фотографії, на яких висвітлено народний гуцульський стрій.

В рамках роботи над творчим проєктом з технологій (мистецтва) проведено аналіз узорів-кодів гуцульського вбрання - вишиванок як елементів культурної ідентичності гуцулів. Порівняно зовнішні елементи сорочок із сусідніх сіл, проведено бесіди з майстринями-вишивальницями гуцульських орнаментів.

Опублікований матеріал дослідницької (проєктної) роботи про гуцульське вбрання (одяг) стане корисною на уроках предметів "технології", "мистецтво" та "краєзнавство", "українознавство" та "історія України".

Зміст

Вступ
Розділ I. Походження гуцулів та їхнього одягу.
Розділ II. «З ніг - до голови!»
Розділ III. Найдревніше письмо українців – вишивка.
Висновки
Список використаних джерел.
Додатки

Актуальність дослідження полягає в тому, що з’явилась потреба більш широко «поринути» в історію гуцульського одягу, оскільки досконало її дослідивши, можна багато чого дізнатись про історію, традиції та вірування наших предків, відкрити їх невідомі глибини.

Маючи величезні традиції – народний одяг Гуцульщини повертається в наше життя, розквітає усіма барвами, він як і народна пісня стає нашою гордістю і славою.

Народна ноша є особливим і дуже цінним витвором мистецтва. Своїми окремими елементами він сягає в глибоку давнину. Проте традиційні риси одягу, переживши не одне покоління людей, завжди повторюється у своїх складових частинах, матеріалі, прикрасах.

Порівнюючи народний одяг минулого і теперішнього часу, можна сказати, що одяг різних часів зберігає тотожність основних форм, хоч і має багато відмінностей у деталях, які впливають на його колорит і декоративність.

В наш час найкращі традиційні форми одягу зберігаються як художнє надбання народу. Деякі елементи гуцульського одягу стали святковими. Це стосується кептарів, спідниць, запасок, постолів, капців, окрайок та інших форм одягу і ми зможемо оцінити їхню красу, переглядаючи нашу фотовиставку.

Мета дослідження: дослідити історією та етимологією гуцульського одягу.

Завдання дослідницької роботи:

• з’ясувати історичні закономірності розвитку вишивки на елементах гуцульського одягу;
• дослідити символи, знаки вишивки гуцулів;
• зібрати старовинні фотографії, на яких висвітлено народний гуцульський стрій;
• працювати над створенням власної колекції старовинних компонентів одягу гуцуликів;
• виховувати дбайливе ставлення до оберегів та давніх святинь.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що дослідження історії створення гуцульського одягу, а також збирання старовинних вишиванок, поєднує в собі естетичну насолоду, цілеспрямовує зайнятість вільного часу, забезпечує отриманням відповідних знань.

Наукова новизна роботи полягає:

1. у введені в науковий обіг нового диференційованого фактичного матеріалу про гуцульський стрій;
2. у комплексному аналізі узорів-кодів, саме гуцульських вишиванок;
3. у порівняльній характеристиці зовнішніх елементів сорочок із сусідніх сіл.

Дослідницька робота над проєктом сприяє вихованню патріотичних почуттів, любові до рідного краю, його традицій та надбань мистецтва.
Вперше зіставлено давню та сучасну вишивку, досліджено діяльність Музею Старожитностей та етнографії Буковинської Гуцульщини.

Вибір методів фактичного аналізу зумовлений характером поставлених завдань та специфікою предмета дослідження:

• теоретичного – вивчення та аналізу відповідної літератури;
• практичного – дослідження діяльності музеїв народного одягу, збирання старовинних компонентів гуцульського одягу.

Зрозуміло, що об’єктом дослідження являються основні елементи вберії гуцулів.

Отже, замислившись над етимологією гуцулів та їх колоритним вбранням, уявивши по-багатому одягнену гуцульську сім’ю серед незрівнянної природи, які вирушають у далекі полонини, ми йдемо позаду них у цікавий край задля здобуття знань про їх дивовижний одяг (додаток А ).

На час, коли відомості про гуцулів вперше з’являються у писемних джерелах (середина ХVIII ст.), Гуцульщина була поділена між Річчю Посполитою, Молдавським князівством та державою Габсбургів. Відповідно центр етнографічного регіону відноситься до історичної землі Галичини, захід – до Закарпаття, схід - до Буковини. У 1772 р. Галичина, а у 1775р. і Буковина перейшли під владу Габсбургів. До 1918р. уся Галичина перебувала у складі Австро-Угорщини, а після її розпаду знов була поділена між Польщею , Чeхословаччиною та Румунією.

Друга світова війна приводить до нового переділу. Галичина у 1939 році відходить до Радянського Союзу, до якого у 1940 році приєднується Буковина, а в 1945 – і Закарпаття. У 1991 р. Гуцульщина разом зі всією Україною виборола свою незалежність.
Ми поринули в історію створення Гуцульщини саме для того, щоб зрозуміти, що в кожній із цих держав-сусідів побутують елементи нашої рідної вишивки.

За сучасним адміністративним поділом Гуцульщина охоплює південні частини Надвірянського, Косівського та весь Верховинський район Івано-Франківської області та Вижницький район Чернівецької області та Рахівський район Закарпатської області. Саме географічне розташування поряд з закарпатськими русинами, бойками, покутянами, а також румунами й молдованами і вплинуло на особливості гуцульського одягу (додаток Б). Гуцульщина не лише багата надземською красою, а й - ще скарбами нашого минулого, насамперед колоритним одягом, який зберегла й заховала впродовж віків.

Отже, наприкінці XIX- початку XX ст. побутувало чотири варіанти гуцульського комплексу вбрання:

• два галицьких (північно-західний та південно-східний);
• Закарпатський;
• Буковинський.

Майже до кінця ХІХ ст. у гуцульському вбранні переважали тканини домашнього виготовлення:

• грубе конопляне;
• тонке та прозоре лляне («бурунчукове»);
• бавовняне полотно («бамбак»);
• сукно з вовни домашнього прядіння природних кольорів;
• фарбоване у червоний колір, шкури, переважно овечі.

Гуцульщина – це символ повноти життя в усіх його проявах. Первозданна краса Карпатських гір, лісів, озер витворили весь уклад життя гуцулів. Життя в гармонії з природою, відчуття її подиху в кожній травинці та камінці відобразились в усіх сферах побуту та фольклорних традиціях карпатських гуцулів.
Не стало винятком і колоритне гуцульське вбрання. Яскраві природні барви Карпат немов відбилися на вишитих сорочках, кептарях та жіночих хустках, спів водограїв втілився в мелодійному дзеленчанні багатих жіночих прикрас, а в орнаментальних візерунках вбрання застигли зоряне небо, карпатське сонце та весняне різнобарв’я полонин.

Суворий гірський клімат та активний спосіб життя, що потребував захисту від природних стихій та неабиякої спритності, обумовили функціональність та утилітарність вбрання. І якщо етнічний костюм в більшості українських регіонів існує здебільшого в якості музейного експонату, то на Гуцульщині – духовно-екологічному оазисі України, деякі усталені традиції строю зберігаються і в сучасному повсякденному житті.

При нагадуванні про гуцульський костюм в голові спливає образ ошатної пари у яскравому вбранні – чоловік у капелюсі з пір’ями та топірцем та жінка у хустці з китицями та у обов’язковому намисті. А хочете дізнатися про таємниці гуцульського строю, автентичні назви предметів їхнього гардеробу та аксесуарів? Якщо так, то наше маленьке дослідження в ненав’язливому дусі саме для Вас.

Почнемо з того, що в коси заплітали « шкворку» та нитку з нашитими на неї «бовтицями»*. Дівчата вплітали ще й штучні коси з конопель та гарусу. Головний убір дівчат, як правило, вінкоподібний. Вінок – святковий головний убір, прикрашений квітами чи намистинами, стрічками, а іноді бісером, який вдягали переважно на свята та весільні обряди.

Жінки ще й пов’язували голову, прикрашеною різнобарвними узорами, тканою переміткою, хусткою. Її зав’язували – по різному залежно від регіону і події. Молоді дівчата носили яскраві хустки, а старші жінки – більш стримані.
Голову прикрашало чільце, яке носили заміжні жінки. Це вузька стрічка, оздоблена вишивкою, бісером, металевими пластинами або камінням. Воно символізувало статус та красу жінки. Кожен із цих головних уборів мав естетичне і символічне значення, зберігаючи традиції та передаючи спадщину з покоління в покоління.

Чоловічий головний убір - той самий капелюх із пір’ям, що називається «крисаня». І прикрашали цей літній фетровий витвір не лише пір’ям глухаря, а й різнокольоровими шнурами, штучними квітами та вовняними китицями. А взимку чоловіки вдягали «рогату шапку»( рогачівку) – ефектну шапку із чорної овчини. «Клепаня», «шлик» - також різновиди давніх головних уборів.

До «байорок», зібраних разом збоку капелюха прикріплювали кульки «гушки», а інколи й пав’яче перо. Цікаво, що до тулії весільного капелюха пришивали барвистий вінок з дрібних штучних квітів і леліток, а під поля кріпили сап’яновий ремінець з металевими капсулами. Влітку одягали «солом’яні брилі з зубками»( їхні широкі криси мали по краю зубці та загинались догори).

Наплічний одяг гуцулів був важливою частиною традиційного костюма, що виконував як практичну так і символічну функцію. Жіночі кептар і сердак не відрізнялися від чоловічих. Крім того жінки носили також сердак на хутрі чи короткий кожушок, який виготовлявся з товстої вовни, часто дублювався додатковим шаром для кращого захисту від морозів. Цей вид одягу часто прикрашали вишивками, орнаментами на комірі, в рукавах та краях. Вишивки мали ритуальне значення і символізували захист від злих духів і стихій, а також символізував статус і достаток його власника. Яскрава вишивка або дорогі матеріали свідчили про заможність та соціальне становище людини.

Святковим жіночим одягом була гугля, яка збереглася й досі і побутує як весільний верхній плечовий одяг. Архаїчною формою хутряної безрукавки був «підплечник», його шили з однієї овечої шкури та одягали через голову.

Найпоширенішою формою гуцульських безрукавок стали кептарі з подовжнім розтином спереду і невисоким стоячим коміром. Вони вирізнялися багатим оздобленням - вишивкою, орнаментовими пластинками та колечками з жерсті «капслами». Плечовим одягом прямоспинного крою були сердаки, байраки, петеки.
Їх носили наошапки. Для нашого регіону характерна «манта»* з сірого білого чи чорного сукна (додаток В).

У жіночому гуцульському вбранні збереглись найдавніші форми незшитого поясного одягу у вигляді двоплатових запасок та одноплатових опинок, горбаток.
Заміжні жінки одягали одну або дві смугасті запаски, дівчата - спідниці. Цікаво, що під час польових робіт вдягали лише одну запаску з тилу, а попереду фартушок. Найпоширеніші були чорні опинки з орнаментально тканими смугастими (тепло-зеленими, жовто-помаранчевими та червоно-малиновими)крайніми частинами.

Невід’ємним компонентом були ткані пояси: широкі «крайки» та вузенькі «баюрки». Користувалися також і шкіряним вузьким ременем « попружкою» або «букурійкою». Опинку закріплювали на талії «піснівками». А також обперізували або «окривкою» або « баюрком» чи «коланчиком». Кінцівки пояса оздоблювали «тороками».

Святковим поясним одягом буковинських гуцулок була запаска («поперечка», «околячка»), замість неї пізніше почали носити сукню з синього полотна, обшиту подолу кількома рядами стрічок.

Окреме місце в гуцульському вбранні посідали поясні прикраси – чепраги, пряжки, які завжди прикрашались геометричним різьбленим орнаментом.

Невід’ємним атрибутом чоловічого гуцульського одягу були топірці, прикрашені геометричним орнаментом. Користувалися також «келефами». Обов’язковим складовим компонентом святкового одягу гуцулів була «табівка» (додаток Г ). А у будні як чоловіки, так і жінки носили перекинуті через плече ткані господарські подвійні сумки « бесаги» та торбини « тайстри», дзьобенки», виткані килимовою технікою з вовняної тканини, оздоблені орнаментальними узорами у вигляді смуг, кліток (додаток Ґ).

Як і сьогодні, так і в давнину, важливу роль у жіночому одязі відігравали прикраси. Найбільш поширеними були мідні, срібні й скляні браслети. Одним із доповнень були «нараквиці».
Каблучки виготовляли зі старих грошей, вони мали 2 вічка різних кольорів. Серед сережок найбільш поширеними були дуті каблучки місяцеподібної форми з нескладною різьбленою орнаментацією. На шиї носили намисто гердани, силінки, згарди, салби, . Пізніше стали популярними «пацьорки» (додаток Д).

Штани шили з білого полотна або білого чи червоного сукна. Полотняні широкі штани називалися «поркениці», а вузькі – « портки», «сподні».Суконні вузькі штани могли бути білими( «холошні», « гачі», « портяниці»)або червоними( «ногавиці», «крашениці»,» крашеники»). У наших предків вздовж швів портяниць припасовували « плетюги». Штани укріплювали на поясі за допомогою вузького ременю( « букурія», «очкура»).Святковим поясом слугував «черес» (додаток Е).

Хоч ходити босому і здорово, у літню пору часто можна було зустріти на полонинах босого гуцула, але в інших випадках наші предки таки взувалися. Взуттям слугували шкіряні постоли, які вдягали на онучі.
Якщо шкіра для виготовлення була з вовною, то такі постоли мали назву «сирівці» або без неї «виробяки», «ходаки», «керпці», «моршенці» (додаток Є). Їх носили поверх полотняних або вовняних онуч* чи шкарпеток з високими халявками. Виділялися яскравістю та оздобленням плетені спицями капчурі. Молоді гуцули замість постолів носили чоботи з високими халявами, в які запускали штани. Заможні буковинські гуцули носили чоботи на підковах, халяви яких оздоблювали випуклими круглими металевими пластинками і сап’яновими аплікаціями.

І наостанок ми «зануримося» у світ вишиванки. Саме сорочка була основою гуцульського вбрання. Власне кажучи, що коли ми проаналізували розвиток та місце вишивки в сучасному світі, то усвідомили, що саме вишита сорочка «вишиванка» користується найбільшою популярністю у всіх регіонах України. Не є винятком і Гуцульщина. Саме тут, чи не найчастіше її одягають: весілля, хрестини, релігійні та державні свята, фестивалі, конкурси, виступи.

І насправді дуже приємно, коли можеш побачити вишиванку навіть у будній день. З упевненістю можемо говорити, що українське, в тому числі гуцульське - в тренді! На щастя, все більше молоді одягає цей код нації, цікавиться етимологією всього гуцульського. Тож і ми поринули у «світ» гуцульських «рукав’єнок» найглибше, ніж в «країни» іншого гуцульського одягу. Так-от, почнемо з того, що їх виготовляли з конопляного або лляного полотна. Жіночі сорочки шили як суцільними, так і з двох частин:

• верхньої - станка «вершка»,
• нижньої – підточки « підшивки».

Її розширювали донизу вшиттям з обох боків трикутних клинів «третільниць». З’єднувальні шви оздоблювали декоративним мережаним швом « ціркою» білими та кольоровими нитками. Додільна жіноча сорочка була переважно уставкового типу.

Гуцульські вишивальниці в уставкових сорочках показали своє обдарування, вміння досягти вершин мистецької досконалості. Вони дуже вимогливо ставились до вибору, укладання узорів. Коли орнамент уже підібраний, продуманий до деталей, тоді вишивальниця на прямокутному окремому відрізі полотна, одну, а потім другу вставки. Спочатку «розводить» узор, який вишиває переважно чорними нитками. Цим задає контури. Закінчивши «розвід», вільні поля окреслених мотивів заповнює згідно з задумом нитками, традиційно червоно-оранжевих, жовтих з різними вставками кольорів.

І лише в районах буковинської Гуцульщини паралельно з уставковими поширилися ще два типи крою: з суцільнокроєними рукавами; тунікоподібні ( «хлопнянки, хлоп’янки, камашки»).
Горловину завершували переважно вузеньким коміром («обшивкою»), який зав’язували шнурком «вишівкою». Повсякденні сорочки прикрашалися скромно – вузькими орнаментальними смужками, якими обробляли нагрудний розріз, поділ та шви. Святкові ж сорочки вирізнялися:

• багатством вишивки;
• кольором: для гуцулів характерна поліхромія глибоких за тоном кольорів: чорного, червоного, жовтого, зеленого.

Степан Маковський так пише про кольори та узори: «Я думаю, що колір у гуцулів не має вирішального значення, тоді як орнамент сталий – збережений з давніх-давен.» Традиція вишивати квітами є менш постійною.

Дослідник відзначає, що традиції та звичаї сіл Гуцульщини формувалися в силу побутових та природних причин. Наприклад, у давніші часи переважали первинні традиційні кольори – нитки фарбували за допомогою рослинних барвників власного виробництва. Старий стиль зберіг себе в чорно-червоних барвах, темно синіх візерунках, жовтий був рідкісним та з’явився пізніше, у виді виготовлення матеріалу
для вишивання, пофарбованого аніліновими барвниками, відзначає дослідник.

Найпоширенішою є низь (низинка, низзя) – один з найвідоміших в українській вишивці рахунковий шов. Базою для низинки є техніка “вперед голку”, а саме вишивання виконуються зі споду (з вивороту). Сама назва низь й спричинена тим ,що шов вишивається з низу полотна (додаток Ж).

Яка сакральна геометрія захована у скарбах бабусиних скринь? Це ж не просто кола, ромби, гілки і спіралі, ці фігури створювались десятки століть тому як унікальні символи. У часи, коли наші предки володіли магічним зв’язком зі світом природи: рослин, тварин, небесних світил. Символами Сонця, Землі, Всесвіту, роду вони малювали свою долю, відтворюючи їх на полотні, виписуючи таємничі древні знаки як заклинання, як обереги, як коди свого роду. Важливо зберегти й передати наступним поколінням наші прадавні символи. Вони захищають, збагачують, лікують і допомагають відчути себе частинкою великого й справжнього українського Всесвіту. Одягаючи сорочку, варто задуматися, що ж бо у ній закодовано.

Якими різноманітними є сучасні вишиванки: однотонні та різнобарвні, багаті та ніжні, вишиті квітами та геометричним візерунками… Та чи знаємо ми, що за узори насправді прикрашають наш одяг, якими древніми є їхні основи, що вони означають та чому виглядають саме так.

Яка сакральна геометрія захована у скарбах бабусиних скринь? Це ж не просто кола, ромби, гілки і спіралі, ці фігури створювались десятки століть тому як унікальні символи. У часи, коли наші предки володіли магічним зв’язком зі світом Природи: рослин, тварин, небесних світил. Символами Сонця, Землі, Всесвіту, Роду вони малювали свою долю, відтворюючи їх на полотні, виписуючи таємничі древні знаки як заклинання, як обереги, як коди свого роду. Дослідники розповідають, що у давні часи процес вишивання можна було назвати ритуалом – за нього брались у визначені дні, із чистими світлими думками, закладаючи позитивну енергію у свою працю.

Цікаво, що тоді жінки не копіювали чужі узори, не відшивали їх з інших виробів чи схем. Їх роботи були індивідуальними. Жінка володіла "мовою" орнаментального письма, де через кольори, лінії, візерунки створювала абсолютно унікальну річ, закодовану на добру долю для себе, чи рідної людини. А от відшити чужий узор для сорочки, наприклад, означало взяти на себе чужу долю. Вишивання не було роботою чи наукою, швидше магією, вмінням передати своє світовідчуття, свою внутрішню енергію, закодувавши її на полотні.

Дивовижно, та зауважте, що саме слово "вишивка" походить від "вишній", божественний і перекладається на грецьку як "космос". Характерна ознака стародавньої вишивки – її лаконічна довершеність. Тут нема нічого зайвого, кожна деталь не випадкова.

Узори вишивок – це особливі письмена. Не дарма на Гуцульщині серед вишивальниць заведено було говорити: "Я таку сорочку випишу". Тому зображення тварин, людей, зірок, рослин тощо, були "виписані" в орнаментах. Ці сакральні коди переносили ніжні жіночі руки на біле полотно. З давніх віків, з роду в рід і до сьогодні. Так була відтворена і збережена священна сила роду, енергії природи і божественне начало. Тому так шанують українці вишиванку, одягають її, пишаються нею у всі часи.
А зараз ми проаналізуємо сім найпоширеніших узорів гуцульського строю!

1. Код квадрата.
Ця фігура є однією із центральних в орнаментах багатьох культур. Вона символізує досконалість, гармонію, порядок. Перехрещений квадрат, який часто вишивають зокрема на чоловічих сорочках, означає "земне поле". Квадрат в українській традиції є одним із символів землі (додаток З).

2. Код ромба.
Ромбово-крапкові орнаменти поширені в усіх слов’янських та майже всіх європейських народів.
У ранньоземлеробських племен вони виступали символами родючості і плодючості. Вже в трипільській культурі України V-ІІ тис. до н. е. мотив рівностороннього ромба з перехрещеними діагональними лініями символізував засіяне поле. Ромбоподібні узори вишивали на весільних рушниках та на весільному одязі молодої.

Одяг із вишитими ромбами молода жінка, завагітнівши, мала носити аж до народження дитини. Адже цей символ слугував сильним оберегом. Степан Маковський пов’язує ромб з символом сонця. Він вважав ромб та його стилістичні різновиди – ромб з хрестиками та «щетинками» - стилізованим відображенням кола у лічильній техніці вишивки (хрестиком), яка не дозволяла зобразити традиційне коло (додаток І)

3. Код безкінечника (хвильки, кривульки)
Один із найдавніших знаків, що символізує вічність, неперервність буття - адже нема в нього початку, нема й кінця. Хвилясті лінії, сигми, зигзаги також пов`язують із водою. Дослідники давньої символіки відзначають, що малюнок вертикально розташованих паралельних зигзагів позначав дощ, що падає зверху, а горизонтальні зигзагоподібні або прямі лінії могли символізувати небесну вологу.

Фігура спіралі ще означала плинність часу та циклічний рух сонячного диска. Навіть структура людського ДНК подібна до схеми цього орнаменту: адже у кожній клітині безперервно відбувається плин енергій життя. Крім цього, безкінечник - це символ захисту, вважалося, що його зображення унеможливлює проникнення до тіла зла, поганої енергетики (додаток Ї).

4. Код «S-мотиви, гесики, ключі, вужі, півсварги»
Символізує родючість і запліднення, крім того, змій завжди асоціювався із водою. Ці знаки в ряд вишивали найчастіше на подолах жіночих сорочок, а також на рукавах, уставках і на манишках чоловічих сорочок (додаток Й).

5. Код сварги, свастики.
Солярний символ, який має потужну енергетику. Має здатність гармонізувати, урівноважувати людину (додаток К).

Відомий ще під назвою свастика – це той самий хрест, але у русі. Символ сонячного культу, в магічну силу якого вірили усі древні народи. В давніх українців він асоціювався із силою домашнього вогнища, родинним щастям. Сварга може бути ліво- та правосторонньою. Лише остання означає рух за сонцем. Сварга, повернута проти годинникової стрілки, вважалася символом-оберегом духовного полум'я, а за годинниковою стрілкою символом родинного вогнища.

6. Код хреста.
Хрест (зокрема різні його модифікації) – один із найпоширеніших знаків у світовій культурі загалом. Цікаво, що прямий хрест – це символ Сонця, Творця, чоловічогоначала. Косий хрест – уособлення жіночого начала, Місяця (додаток Л).

7. Код «Повна рожа». Рожечка, або восьмипроменева зірка утворюється накладанням прямого хреста (символ чоловічого начала, Сонця) і косого хреста (символ жіночого начала, Місяця). Поєднання цих двох сутностей закономірно дає життя усьому. Повну рожу називають також Зіркою Матері. Саме такий символ ми часто бачимо на іконах Богородиці. Восьмикутна зірка – один із найпопулярніших геометричних мотивів в українській вишивці. 8 – невипадкове число. Біофізики кажуть, що саме така зірка – октаедрон – зображає модель побудови енергетичного поля довкола будь-якого живого організму. Людська зигота після поділу має саме 8 клітин, 8 енергетичних потоків, які надалі формують фізичну і духовну основу ембріона (додаток М).

Якими різноманітними є сучасні вишиванки: однотонні та різнобарвні, багаті та ніжні, вишиті квітами та геометричним візерунками… Та чи знаємо ми, що за узори насправді прикрашають наш одяг, якими древніми є їхні основи, що вони означають та чому виглядають саме так.

Яка сакральна геометрія захована у скарбах бабусиних скринь? Це ж не просто кола, ромби, гілки і спіралі, ці фігури створювались десятки століть тому як унікальні символи. У часи, коли наші предки володіли магічним зв’язком зі світом Природи: рослин, тварин, небесних світил. Символами Сонця, Землі, Всесвіту, Роду вони малювали свою долю, відтворюючи їх на полотні, виписуючи таємничі древні знаки як заклинання, як обереги, як коди свого роду.

Наші предки вірили, що кожен елемент на вишиванці має конкретне значення. Згодом зникла традиція вибирати вишиванку, зважаючи на її символізм. Люди не перестали задумуватись про те, що поєднання певних візерунків може принести в їхню долю лихо, або ж навпаки – щастя і вдачу. У зв'язку з небувалим розквітом українського національного вбрання, українці стали звертати неабияку увагу на те, що зображено на їхніх вишиванках, які кольори поєднані та що вони символізують. Знавці вишиванки переконують, що символізм елементів вишиванки має дуже сильний вплив на життя того, хто її носить.

Символічними є не тільки відтінки та форми вишивки, а й полотно та його колір. Традиційно вважали, що білосніжний колір означає цноту та чистоту, червоний символізує життєву силу, зелений – природу та спокій, а чорний – смуток і тугу. Найчастіше одягали білі вишиванки, вони додавали життєрадісності, а чорна вишиванка слугувала для часу посту та жалоби. Сьогодні Ви можете купувати вишиванки різних кольорів: рожеві, бордові, зелені, сірі ті інші. Лише пам'ятайте, що більш темний колір вишитої сорочки завжди символізує смуток та тугу.

Гуцульська вишивка – унікальне явище культури на Прикарпатті. Давні традиції орнаментального мистецтва майстринь живі й понині, мистецтво «виписувати» голкою дивовижні узори, флоральні композиції, геометричні фігури, - передаються від матері до дитини, однаково шануються жінками й чоловіками та є потужнім оберегом у родинах.

Вишивання сорочок - прадавня загальнослов'янська традиція. Особливого розвитку воно набуло в гуцульському краю. Сорочка вважалася чи не найголовнішим елементом одягу, мала значення оберегу, тому й ставлення до її пошиття та оздоблення було особливим.

Характер вишивання - "виписування" сорочок зумовлений усталеними нормами життя, народним етикетом, звичаями, обрядами. Вишивали за строго усталеними правилами, на визначених площинах, дотримуючись принципів розміщення оздоб та техніки вишивання з певною кольоровою гамою. Українська вишивка ніколи не обмежувалась винятково сорочками. Геометричними, рослинними, зооморфними, антропоморфними візерунками прикрашались й продовжують прикрашатися:

• домашній текстиль. Історія української вишивки свідчить, що вишивкою оздоблювали скатертини, простирадла, наволочки для подушок, фіранки, рушники, серветки, килими, гобелени.
• сакральні речі: ризи для священиків, підставки під чаші, ікони, скатертини під підсвічники, рушники для покривання ікон.

Як свідчить історія української вишивки: мистецтво живе і буде жити вічно. Допоки українці одягатимуть одяг із вишитими елементами, доти триматиметься зв’язок між поколіннями. Вишивка мала багато призначень, вона супроводжувала гуцула від самого моменту народження, була й при останній дорозі у вічність.

Кожне село знамените своїми майстринями- вишивальницями, кожна з яких має свій характерний стиль. Розмовляючи з старожилами села ми дізналися про майстринь, які створють орнаменти, візерунки та зображення на тканинах за допомогою різних технік вишивки. Вишивальниці прикрашають одяг, предмети побуту, аксесуари та створюють художні полотна. Ця праця вимагає терпіння, уваги до деталей, художнього смаку та знання різних технік вишивки. Багато майстринь продовжують розвивати це мистецтво, зберігаючи автентичні техніки та орнаменти, а також впроваджуючи сучасні елементи у свої роботи. Таким чином, вишивальниця — це покликання, яке поєднує майстерність, творчість та збереження культурних традицій.

Крижановська Ганна Іванівна (народилася 09.12.1959 року) – знана вишивальниця села Сергії, яка з дитинства опанувала мистецтво народної вишивки. Її роботи відзначаються тонким орнаментом, багатством кольорів та глибоким символізмом. Майстриня зберігає давні традиції вишивки, передані їй бабусею, та впроваджує сучасні елементи. Вишиті сорочки пані Ганни, рушники та картини прикрашають не лише оселі односельчан, а й представлені на виставках охоче передає своє вміння молоді, проводячи майстер-класи, тим самим зберігаючи культурну спадщину села. (додаток Н)

Артемюк Вероніка Петрівна ( померла в грудні 2024 року ) залишила своїм рідним у спадок неймовірну кількість своїх виробів. Хоч її вже немає серед нас, її вишиті творіння продовжують жити, несучи в собі тепло рук і серця, віддане мистецтву та традиціям. (додаток О).

Чокан Марія Юріївна (народилася 1965 р.) Кожна сорочка, що виходить з-під її рук, несе в собі частину історії, традицій та душі майстрині. Вона працює як над відтворенням старовинних узорів, так і над створенням нових, поєднуючи традиції з сучасним стилем. Для пані Марії вишивка – це не просто ремесло, а покликання, що дозволяє передавати культурну спадщину з покоління в покоління. (додаток П)

Чокан Галина Іванівна (народилася 1975 р.) - це справжня берегиня народних традицій, яка зберігає і передає від покоління до покоління унікальне мистецтво вишивки. Її руки, немов магічні, втілюють у кожну стібку душу села, відображає багатство культури та природи Карпат. Ця майстриня поєднує вишукану техніку з глибокими символами, що має не лише естетичну цінність. (додаток Р)

Ковальчук Марія Михайлівна (народилася 1978 р.), яка вишиває ризи, є важливою частиною традиційної української культури. Вона займається рукоділлям, вишиваючи церковний – одяг для священиків, виготовлений із тканини, прикрашених вишивкою. Зазвичай це дуже складна і майстерна робота, яка вимагає не тільки вмінь, а й глибоких знань символіки та стилів вишивки, що є в церковних обрядах. Такий процес вишивання може включати створення складних візерунків з ниток золотого або сріблястого кольору, а також кольорових шовків, що символізують різні аспекти віри і духовності. Вишивальниця, зазвичай, працює з матеріалами високої якості, створюючи витвори мистецтва, що використовують у церквах під час важливих релігійних обрядів. (додаток Р)

Майстрині села Сергії використовують традиційну техніку та орнаменти, характерні для Гуцульщини. Їхні роботи відзначаються яскравими кольорами, геометричними та рослинними мотивами, що відображають багатство природи Карпатського краю. Завдяки зусиллям місцевих вишивальниць, традиції народної вишивки в селі Сергії не лише зберігаються, але й передаються наступному поколінню, сприяючи збереженню культурної спадщини регіону.

Їхні роботи заворожують яскравими кольорами, гармонійними комбінаціями геометричних та рослинних орнаментів. Ці жінки не тільки вміло створюють витончені вишивки, але й бережуть знання про давні традиції, якими ділилися їх матері та бабусі. Вони є хранителями спадщини, що вчать молодше покоління мистецтва вишивання, відтворюючи тим самим душу села у кожну стібку. Їхні вироби є не тільки художнім, а й культурним надбанням, що зберігається в серцях тих, хто захоплюється вишивкою.

Складні процеси орнаментально-композиційної будови вишивки відбувались і тривають нерівномірно. Вишивка гуцулів то активно зазнає сусідніх впливів, то знову повертається до прадідівських традицій. З початку 40-х рр. до сьогодні, як говорять гуцули, перебула багато змін. Особливо змінилася тканина з домотканого, конопляного, лляного на фабричну. Цікаво, що геометричними узорами вишивали, в основному,- святошні сорочки, а буденні- рослинними.

Одначе «старовіцьке шитє» було поширене у людей старшого віку. Через нестачу фабричної натуральної тканини молоде покоління почало шити з нейлонових ріденьких тканин і оздоблювати різнокольоровими нитками. На жаль, вони не мали ні тривалого життя, ані краси та привабливості, властиві «старовіцькій» гуцульській сорочці.

При проведенні дослідницької роботи я зрозуміла, що гуцульська вишивка - унікальне явище в мистецькій культурі українського народу. До неї, як до життєдайного джерела, звертаються вчені різних профілів, аби глибше висвітлити давні традиційні основи матеріально-духовного життя гуцулів. Їх вишивка розвивалась у загальному руслі еволюції вишивального мистецтва українського народу на базі давньоруської культури. Упродовж віків у цьому етнографічному районі України відбувався складний процес кристалізації стійких художньо-стильових канонів вишивання.

В розробці орнаменту гуцульські вишивальниці досягли вершин художнього рівня. Це вони створили вишивки, які оцінюються як високомистецькі твори, що здобули визнання і всесвітню славу. Важливо, що вишивка Гуцульщини зберегла давні магічні мотиви-символи. Вона майже нічого не втрачала із своїх надбань, а поступово нагромаджувала орнаментальне багатство. Вивчення архаїчних пластів орнаментального гуцульського творчого мистецтва допомагає аналізувати складні питання взаємозв'язків, взаємовпливів і локальних відмінностей в традиційно-побутовій мистецькій культурі населення Карпатського регіону.

В наш час стали модними вишиті бісером вишиванки. Ми знаємо, що і в давнину святкові сорочки прикрашалися ним. Можливо, в той час не вистачало матеріальної бази, як каже моя бабуся. Отже, сорочка складалася із шести чотирикутників різної величини. Ці чотирикутники з'єднувалися між собою за допомогою хрестиків, виши тих, як правило, чорними нитками: аби жодна стороння енергія не могла крізь шви проникнути до людського тіла, бо хрест своєю енергією "розтинає", знищує негативну енергію, а чорний колір її поглинає.

Низом, на грудях і на рукавах вишивалися священні коди сили: для маленьких діток вони кодувалися переважно у рослинних орнаментах, що символізували дерево - життя, у зірочках оберегах, у простих хвилястих лініях з точками, що символізували первинні сили природи - воду і вогонь.

Працюючи в рамках дослідницького проєкту з технологій над історією гуцульської вберії, ми вболівали за традиційну вишивку. Мусили дати правдиву відповідь на питання, чи бува, не відвернулись люди від первозданних місцевих узорів. І коли ми зібрали зразки старовинних вишивок Вижницького району, Чернівецької області та Косівського району, Івано-Франківської області, порівняли орнаменти, тоді упевнилися в історії виникнення та стійкості вишиванки.

І з радістю стверджуємо, що про забуття старих традицій говорити рано. Бо й зараз маємо нагоду бачити як старші і молодші жінки одягають сорочки зі «старовіцьким» геометрично- рослинним гуцульським «шитєм». Це найкращий доказ того, що витвір народу, зароджений потребою прекрасного в житті, не може згинути безслідно. Цим завершуємо в рамках творчого проєкту короткий опис вберії гуцуликів, яка своїм мальовничо-барвистим колоритом та багатством орнаментальних мотивів філософського змісту свідчить про художній смак і природний розум з яким цей народ прикрашав і прикрашає цей одяг, побут і своє життя на землі.

Тому гордімося, передаваймо з покоління в покоління, плекаймо наше серце і душу, гуцульський одяг, який пахне традиціями, вірою, незвичною силою.

Як показали наші дослідження, популярності набули вишиті сорочки однакового фасону з збереженням гуцульського орнаменту та барв для цілих сімей, для молодят, для дітей.
У дослідницькій роботі показуємо фото гуцульського мистецтва сторічної давності і сучасні. Тобто як виглядали гуцули (переважно гуцулки) в давнину і на сьогоднішній день (додаток Н).

1. Білоткач Н. Первинність ритуального і вторинність декоративного у стародавніх вишивках.
2. Богуш А. М., Лисенко Н. В.Київ.Українське народознавство: Вища школа, 2004.,-с.307.
3. Власюк О. Символіка традиційних мотивів української вишивки.
4. Гасюк Е.О.Степан М. Г. Примерьі художественного вьішивания.ю,1998.
5. Герзун М.Символіка орнаменту української вишивки та витинанки-порівняльний аналіз.
6. За книгою Булашева: Український народ у своїх легендах.К.,204.,-с.311.
7. Колотило К. І.:альбом Ксенії Колотило.199
8. Косміна О. Традиційне вбрання українців. Том ІІ. Карпати.
9. Культура і побут населення України.,К.-1991
10. Кульчицька А. Орнамент трипільської культури і українська вишивка ХХст.,К.:Основа.2008.,496с.
11. Мельничук В. Символи та знакові системи орнаментів.К.Наукова думка.,2004р,315с.
12. Ніколаєва Тамара. Історія українського костюма.К.:Грамота.,2007.,165с.
13. Словник символів культури України.:К.-Міленіум.,2002.,360 с.
14. Чумарна М. Вишивання долі: символіка і техніка шитва.,Харків.Основа.2010.,.315с.
15. Чумарна М. Код української вишивки.Л.:Апріорі,2008.-192с.
16. Шандро Мирослава. Гуцульські вишивки.В-во « Критеріон»: Чернівці.Видавничий дім «Букрек» , 2005,104 с.:іл.
17. Джерело: http://spadok.org.ua/vyshyvka-i-vbrannya/myroslava-shandro-doslidnytsya-narodnogo-mystetstva-gutsulschyny
18. Джерело http://Zaknevs.in/ua
19. Джерело: https://etnodim.com.ua/ua/ua-tsikava-informatsiya/207-symvolika-ornamentiv-ua/