Проєкт "Ганна Мельник (Вишенька) - учасниця ОУН і УПА"

Науково-дослідницька робота (проєкт) 8 класу з історії України висвітлює життя Ганни Мельник з позивним «Вишенька», яка була учасницею ОУН та УПА. Автор проєктної роботи досліджує Шумщину, що багата історичними подіями і славними традиціями національно-визвольної боротьби.

Докладніше про роботу:

Учениця 8 класу у своїй дослідницькій роботі на тему "Ганна Мельник - «Вишенька» - учасниця ОУН та УПА" досліджує вплив родини Мельників на формування особистості дівчини. Також авторка визначила вплив героїні свого проєкту з історії України на національну свідомість жителів Кутянки та її роль в українському національно-визвольному русі на Шумщині.

В своєму навчальному дослідницькому проєкті про життя Ганни Мельник (Вишеньки), яка була учасницею ОУН та УПА з села Кутянка, школярка через спогади рідних Ганни розкриває її діяльність в українському національно-визвольному русі на Шумщині в ХХ столітті.

Зміст

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Вплив родини Мельників на формування особистості діячки.
РОЗДІЛ 2. Ганна Мельник - «Вишенька» - учасниця ОУН та УПА.
РОЗДІЛ 3. Життя Ганни Мельник в з 1945 по 2002 рр.
ВИСНОВОКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ.

Актуальність теми. Шумщина багата історичними подіями і славними традиціями національно-визвольної боротьби. Жителі краю в небезпечні часи завжди ставали на захист вітчизни, мужньо боролися за свободу: чи під час національно-визвольних змагань в 1917 – 1920 роках, чи згодом, перебуваючи в лавах Української Повстанської Армії. Сторінки історії України у ХХ ст.. наповнені боротьбою за національне визволення, особливо це стосується періоду Української революції, міжвоєнного часу та Другої світової війни.

В сучасній історичній науці провідне місце займає діяльність УПА та ОУН в роки Великої Вітчизняної війни, впродовж останніх років багато вітчизняних дослідників займаються даною темою. Проте увагу більшість з них в основному зосереджує на вивченні загальних аспектів національно-визвольного руху в цілому та УПА зокрема.

Фактично поза сферою наукових інтересів сучасних вчених залишається визначення ролі і місця пересічної людини на регіональному рівні в українському національно-визвольному русі. Події першої половини ХХ ст. прискорили національне життя, національно-визвольна боротьба охопила всі регіони Шумщини, а також і с. Кутянку.

Чимало фактів із цього складного періоду свідчать про розвиток на черговому історичному етапі традицій волелюбства, власну жертовність в ім’я високої ідеї. Для прикладу можна назвати хоча б Ганну Мельник з села Кутянка.

Отже, мене зацікавила Ганна Андріївна Мельник, яка вплинула на зростання національної свідомості жителів Кутянки в першій половині ХХ ст., та її роль в українському національно-визвольному русі на Шумщині. Саме це зумовило обрання теми дослідження – «Ганна Мельник - «Вишенька» - учасниця ОУН та УПА»

Отже, мета дослідження полягає в тому, що опираючись на праці вітчизняних вчених, на джерельну базу, спогади рідних, розкрити діяльність Ганни Мельник в українському національно-визвольному русі на Шумщині в ХХ ст. та показати її вплив на зростання свідомості жителів Кутянки.

Для реалізації цієї мети потрібно виконати такі завдання:

• здійснити аналіз наукової літератури й з’ясувати особливості розкриття в ній теми дослідження;
• охарактеризувати залучені джерела для вивчення обраної теми;
• зібрати та систематизувати спогади про Ганну Мельник та її участь в українському національно-визвольному русі на Шумщині;
• дослідити події українського національно-визвольного руху на Шумщині в ХХ ст. та його вплив на зростання національної активності земляків.

Об’єктом дослідження є життя та діяльність Ганни Андріївни Мельник «Вишеньки» та її роль в українському національно-визвольному русі на Шумщині на початку ХХ ст..

Предметом дослідження є вплив Ганни Андріївни Мельник на формування та зростання національної свідомості земляків на Шумщині на початку ХХ ст..

Для виконання поставлених завдань використано такі методи: хронологічний, який дав змогу охарактеризувати події першої половини ХХ ст. у динаміці, змінах та часовій послідовності; історико-логічний, теоретичний, аналіз архівних матеріалів; аналіз наукових праць та періодики, матеріалів краєзнавчих музеїв, архівів та спогадів та їх систематизація.

Хронологічні рамки дослідження: верхньою межею становить початок ХХ ст., а нижньою – події Другої світової війни.

Територіальні рамки дослідження даної дослідницької роботи включають територію Тернопільської області, а саме територію Шумського району – Кутянки.

Джерельна база дослідницької роботи стали праці О.Цинкаловського, місцевих краєзнавців Й.Лазорко, В.Шишковського, спогади дочки, а також матеріали Шумського краєзнавчого музею.

Практичне використання дослідження: матеріали можуть бути використані на уроках історії та під час здійснення виховної роботи з учнями.

Моя дослідницька робота (проєкт) складається з вступу, основної частини, яка поділена на три розділи, висновок, спогади, список використаної літератури.

Село Кутянка невелике, підпорядковане Андрушівській сільській раді. Розташоване на берегах р.Кутянка ( ліва притока Вілії, басейн Горині, сточище Прип’яті), за 15 км від районного центру і 35 км від найближчої залізничної станції Лепесівка. До 1950 р. називалося Ісерна. [9,с.35]

Біля села археологи виявили залишки однієї з найбільших у краї майстерень крем’яних знарядь епохи мезоліту і давньоруського городища, багато кремінних скалок, півфабрикатів, готових знарядь товкачів – відбійників, а також монументальних археологічних пам’яток, як вали, рови і ями. Тут же на полях – кілька вцілілих курганів, знайдено невелику посудину з 8 – 9 ст. н. е., залізну острогу, залізний спис.

У 1442 р. село вперше згадане в грамоті польського короля Казимира. Тоді воно було надане Денискові Мокосієвичу. Згодом селом деякий час володіли Ісернські, яким належав і Лосятин ( нині село – Кременецького району).

В 1543 р. Іван Масальський придбав маєток у збіднілого роду Ісернських, який згодом перейшов до сина Федора. [5,с.3] Назва походить від гідроніма – р. Кутянка. Ісерна – від серна, сарна – лісова коза; за іншою версією від прізвища власників.

Розкинулось воно по обидва боки дороги, яка веде аж у Рівненську область. Навколо села простяглися соснові ліси, які тягнуться до поліських дебрів. На полях селяни вирощували жито, пшеницю, ячмінь, садили картоплю та всяку городину. Починаючи з пізньої осені аж до ранньої весни чоловіки заготовляли будівельний матеріал і дрова для опалювання домівок. Частину складометрів вони продавали людям, які приїздили сюди з віддалених сіл, де не було лісів. Ліс був і охоронцем, і годувальником. Ісерна (тепер Кутянка) робила славу шумським возам і саням, ночвам і кадубам, бочкам пивним і барилкам, маслоробкам і відрам. Усе це десятками привозилось у Шумськ на склади. [5,с.4]

Є відомості, що Мельники проживали від початку створення села Ісерна. [1]
В цьому селі жив з сім’єю заможний селянин Федір Мельник. В його сім’ї було семеро дітей – п’ять синів і дві дочки. Він користувався повагою серед односельців, бо був свідомий патріот і брав активну участь у сільській «Просвіті». Порадившись з мешканцями села, вони вирішили побудувати млин, щоб не їздити до віддалених сіл молоти зерно. І збудували. Тепер він обслуговував навколишні села і хутори. Крім цього, Федір упорядкував ставок і селяни мали ще й свіжу рибу. Два сини Федора поїхали до Америки, щоб заробити грошей.

Українська революція захопила молодь ідеєю відродження нації. 22 грудня 1918 року на Волинь вступили війська головного отамана Симона Петлюри, на Шумщині була відновлена влада УНР. Приблизно півроку місто жило під українською владою і за українськими законами. Певний час, у 1919 році у Шумську стояли загони УНР – Українські січові стрільці під командою полковника Є. Коновальця. 43 земляки поповнили тоді лави визвольної армії УНР.

Андрій був свідомим патріотом і під час визвольних змагань у 1917-1920 роках здобув офіцерське звання в армії С.Петлюри. Він допомагав розвивати національне життя в рідному селі Кутянка, де діяла «Просвіта» та осередок ОУН. [3,с.54]

Впродовж 1920 – 1930-х років польська окупаційна влада намагалася призупинити національно-культурний процес українства Шумщини, що був піднесений Українською революцією 1917 – 1920 років.

У 20-30-х роках Шумщина жила надією на майбутнє визволення України, протистояла польській окупації. Лідерами національної боротьби стають колишні вояки армії УНР, а пізніше – вихована ними свідома молодь. Незважаючи на значні утиски, переслідування, терор, на Шумщині продовжувався визвольний рух. Свідченням цього є те, що в краї розвинулась мережа «Просвіт», діяли осередки українських партій, які брали участь у виборах до сейму. Після поразки Української революції, Євген Коновалець дав своїм воякам наказ іти «в наряд, в школи». Результати їх праці були разючі – писемність у західних областях значно підвищилася. [10,с.85]

Повернувшись зі США до рідного села, Андрій включився в громадське життя. Почалась Друга світова війна. Наші терени окупували нацистська армія і був встановлений німецький диктат. Оскільки Андрій – батько Ганни – був заможним селянином, то німецька влада обрала його старостою села. На Волині були створені відділи УПА для боротьби з окупантами. Андрій Федорович був тісно зв’язаний з проводом ОУН і командуванням УПА, виконував їх завдання. [2,с.193] В лісі біля села Антонівці, був штаб групи УПА-Південь під командою Енея. Тут молоді хлопці проходили військовий вишкіл, були відкриті курси медсестер.

В 1943 році на Волинь прорвались партизани під командуванням Ковпака, Сабурова, Одухи. Один з невеликих загонів прибув на Шумщину. Тут до них приєдналися місцеві – Зот Бондарук із села Літовища і Василь Прокопчук з Кутянки. З їх допомогою заарештували Андрія Мельника, старосту села, Олександра Головатюка – господарчого й Ананія Михайловського – станичного та Миколу Красіцького з Шумська. Їх завезли до села Обич. Там кати спорудили шибеницю, зігнали людей до місця страти. 22 листопада 1944 року прокурор зачитав вирок і всі четверо повисли на мотузках. Одному з приречених зашморг не затиснув шию, він ухопився руками за мотуза і крикнув: «Люди, рятуйте!». До нього підскочив один із палачів і автоматом почав бити по руках і голові з величезною люттю, аж поки той не втратив свідомості і не загинув. Так закінчився життєвий шлях Андрія Мельника.

Брат «Вишеньки» Леонід в той час захворів тифом і бабуся забрала його з лісу до дому, щоб лікувати, але її ліки нічого не допомагали і довелось їй відвести його до лікарні в Шумськ. (дивись додаток Г)

Незабаром донощики повідомили НКВС, що він повстанець і до нього приставили міліціонера. На той час вийшов указ уряду УРСР про амністію всім тим, хто вийде з так званою повинною до органів радянської влади. Бабуся принесла до енкаведистів автомат свого внука і це означало, що він здався владі. Це врятувало його від суду.

Поступово до хлопця поверталося здоров’я, міліціонера від нього забрали. Коли він зовсім виздоровів, йому запропонували вступити на службу в міліцію. Він погодився, бо це давало йому можливість дізнаватися про наміри енкаведистів, а це було потрібно для попередження повстанців. Йому з думки не сходило те, щоб помститися за смерть свого батька і його друзів. Леонід бачив, як Зот Бондарук, Василь Прокопчук, прокурор з кількома облавниками їздили по селах грабувати людей. Дізнавшись про те, що наступного дня ця банда збирається на грабунки в село Боложівку, він повідомив повстанців. Вони зробили засідку і вся зграя бандитів була повністю знищена. Так, ризикуючи власним життям Леонід вносив свій внесок в національно-визвольний рух. [3,с.67]

11 червня 1926 року народилася донечка, яку назвали Ганна.
За спогадами дочки Лариси Балюк, моя мама зовні була дуже вродлива, енергійна, вольова, турботлива, добра, але своїми рисами характеру була схожа до свого батька Андрія. Андрій Федорович був старостою у Кутянці і за цей час зарекомендував себе як добра і чуйна людина, допомагав самотнім, сиротам, вдовам. Після збору урожаю забезпечував їх усім необхідним. Це і мука, зерно, овочі. (див. додаток Є)

Росла дівчина розумною та допитливою. Після закінчення початкової школи в селі, батько відвіз її до Шумська, щоб вона продовжувала навчання. Польська влада не допускала українських дітей до старших класів, щоб вони здобували собі освіту. Та виручило те, що Андрій був добре знайомий з директором школи і Ганна стала ученицею. По закінченні семи класів вона повернулась до рідного села і включилась у життя молоді. (див. додаток В)

В селі діяв осередок ОУН. Члени організації разом з просвітянами виховували молодь у національно-патріотичному дусі. Молода дочка Андрія Ганна була членом юнацтва і мала здібність до гуртування своїх ровесниць і ровесників. На той час вона була освіченою, бо закінчила сім класів у Шумську.[3, с.59]
Провідником СБ у селі Кутянці був «Вороний», один з перших організаторів УПА на південній Волині Микола Андрощук, який користувався у той час псевдонімом «Вороний». [4,с.55]

Він побачив, що Ганна має організаторські здібності, тому вирішив послати її на вишкіл. Дівчина не заперечувала, але треба було поговорити про це з батьками. Як і кожні батьки, особливо матері, занепокоїлись, коли дізнались про рішення дочки. Та Ганна зуміла настояти на своєму рішенні і батьки погодились. Слідом за сестрою до лав УПА пішов ще неповнолітній брат Леонід. Вона зібрала собі потрібні речі, взяла харчів і пішла до свого зверхника.

Провідник «Вороний» розповів їй, куди вона направляється на вишкіл. Прийшов зв’язковий і Ганна – тепер уже «Вишенька» - пішла з ним до наступного зв’язкового. Через три доби «Вишенька» приїхала до Бережан. В місті вже були дівчата, зібрані Проводом ОУН з усієї області. Почався вишкіл. «Вишенька» пробула там три місяці.

Після повернення до рідної сторони, Провід ОУН доручив їй організувати і вишколити сотню дівчат. «Вишенька» взялася до цієї роботи зі всією відповідальністю. Незабаром вона підібрала сімдесят дівчат і приступила до навчання. Поступово вони засвоювали техніку шикування, маршування, вчилися обходження з різними видами зброї, готувалися до ведення бою.

Гурби є доказом нестримного росту УПА в ході боротьби, є доказом безпорадності більшовицької Москви в боротьбі з нами.

В 1944 році сотня «Вишеньки» дислокувалася в лісі під селом Гурби. Її включили до сотні командира «Панаса». Тут, під Гурбами, сотня «Вишеньки» прийняла своє перше бойове хрещення.

В битві біля Гурбів брали участь війська з групи «Богун» під командуванням командира «Романа» і групи «Холодний Яр» під командуванням командира «Ясена». Військами обох груп командував «Роман».
У ніч на 24 квітня командир «Ясен» підготував прорив ворожого кільця. Прорив не вдався. Очевидним ставало те, що 24-го треба буде вести оборонний бій. Уночі 24 квітня командир «Ясен» розіслав накази по куреням зайняти становища оборони, копати окопи для бійців, вкопувати гармати. [4,с.60]
Наступ ворога очікувався зі східно-південної сторони лісу, на відтинку сіл Мости, Будки, Гурби. Цей відтинок зайняв курінний «Сторчан».

Таким чином, сотня «Андрія» зі зв’язкових відділів командира «Шума», сотня «Панька» та чота «Чорного» зайняли становища в західній частині лісу та тримали зв’язок з командирами «Доксом» і «Мамаєм». З південної сторони лісу біля Гурб зайняв становища охоронний відділ командира «Романа».
Новомобілізованих, цивільне населення й табори відіслано в західну сторону глибини лісу. Одну чоту з куреня командира «Мамая» під командуванням «Ярошенка» вислано в засідку на майданські болота, щоб вдарити по ворогу з тилу.

О 6 год. ранку ураганний вогонь гармат, що були окопані в Кудрині й Будках, а також вогонь важких мінометів з табору ворога засвідчив, що наступ червоних розпочався. Зав’язався нерівний бій з більшовиками. Перші атаки піхоти ворога були відбиті, але повстанці зрозуміли, що бій буде гарячий...[7,с.66]

Атаки червоних усе частішали, але наші бійці також стоять на місці. Втрати більшовиків збільшуються щохвилини, усі поля й узлісся вкриті їхніми трупами.

Енкаведисти скаженіють і лютують, женучи все нові й нові лави фронтовиків до бою, вони кричать: «Ура», «За Родіну», «За Сталіна», але їх не підхоплює військо, їхні крики одиноко лунають у лісі. Військо розуміє, що це не ворог, не німець, що це такі ж самі українці, як і вони, але повернути зброю проти підганячів-енкаведистів не осмілюються. Бій іде далі.

З’єднання капітана полтавця «Мамая» гідно боронить свої позиції, відбиває ворога. Згодом бій трохи стихає. Перший великий ворожий наступ повстанцями відбито. Ворог панічно втік.
Другий великий наступ був на північ від Гурбів, на відтинку «Яструба». Резервний загін «Залізняка» спішить на допомогу, але не встигає... ворог прориває лінію оборони. «Яструб» з новомобілізованими бійцями відступає на захід, не маючи змоги повідомити про це з’єднання «Сторчана». [6,с.26]

Ворог, упершись у другу лінію оборони, пішов на оточення сторчанівців. Сторчанівці, відбивши чергову атаку, кинулись у відчайдушний контрнаступ, щоб не дати ворогу прорватись далі. Бій стає все жорстокішим, переходить у рукопашну. Незабаром постріли стихають... кулемети замовкають... сторчанівцям не хватає набоїв. Але живими бійці не здаються. Так своїми життями славні сторчанівці перегородили ворогові дорогу, не відступивши ні кроку назад. Загинули як герої, повні посвяті справі. Так скінчився день славних боїв біля Гурбів. Так великою ціною повстанців було здобуто перемогу.[6,с. 30]

Сотня «Вишенька» та сотня «Панаса» потрапили в оточення. На окраїні Гурбенського лісу сотня «Вишенька » натрапила на ворожу заставу. Це були три узбеки, похилого віку, у своїх національних строях. Узбеки не бачили у дівчатах ніякої небезпеки, прийняли їх за місцеве населення, а не за вояків і вказали їм безпечний шлях.

«Вишенька» і дівчата побачили, що ці азіати не загрожують їм, тому і пішли в тому напрямку, куди вони вказали. Справді, там нікого не було і сотня «Вишеньки» була врятована.
Звідти сотня «Вишеньки» вийшла аж під Коростень на Житомирщині. Через деякий час Ганна повернулась додому. [3,с.70]

Бій під Гурбами був одним з найбільших в історій УПА. А самі Гурби доказом високих бойових якостей наших бійців і командирів.

Після Гурбенського бою сотня «Вишеньки» відійшла на Житомирщину, але через деякий час дівчина повернулася у рідне село. В 1945-1946 р. її разом з матір’ю та сестрою вивезли в Красноярськ, як сім’ю куркуля. [3,с.72]

Зі спогадів Лариси Балюк, мама розповідала, що дорога у холодний Сибір починалася з Ямполя. Саме туди зганяли усіх людей з навколишньої місцевості. Метрику мамі виправили і мама роками стала, як її брат Льоня. Дорога у товарному вагоні була довгою,страшною і голодною. Єдиною розрадою був чоловік, який грав на скрипці – ця мелодія, дарувала надію та нагадувала людям, що вони ще живі.

Сім’я відбувала заслання біля Красноярська, як сім’я куркуля. Спочатку було дуже важко. Найдужче допікав голод і холод. Працювали на видобутку слюди. Мама мала гарний голос, щоб не впасти у відчай, часто співала. Її запросили співати у місцевий клуб, де вона організувала хор. Це полегшувало її життя, тому що у день заняття у хорі, її раніше відпускали з роботи, давали більший пайок. Дуже часто допомагало і місцеве населення, якому до вподоби був голос мами. (див. додаток Б)

На Сибірі пробули не довго, завдяки впливовому родичу вдалося повернутись до дому. Там вони працювали на різних роботах.
Мама пригадувала з вдячністю і теплотою подругу Гелену Герасимчук з Кутянки, яка пересилала їм сухарі. Секрет був у тому, що вони були обсмажені в олії, а на пересильних пунктах їх приймали за звичайні сухарі. Однак, коли такі сухарі кидали у юшку, вона була ситніша, з олією .[8,с.2]

Навіть у тяжкі години на чужині Ганна не втрачала надії на повернення до рідного краю. Вона збирала навколо себе таких же засланців і вони проявляли свою тугу за Батьківщиною в українських народних піснях. Після повернення з заслання місцеве начальство вирішило направити Ганну на навчання в культосвітнє училище.

Після закінчення училища дівчина повернулася до рідного села. [3,с.74]
В Шумську вона працювала в бібліотеці, а потім завідуючою клубом в сусідньому селі. Під її керівництвом працював драматичний гурток. Вони ставили п’єси в Шумську і навколишніх селах. Але НКВС не дрімало: донощики повідомили, що вона була в УПА. Над «Вишенькою» нависла загроза арешту. Їй порадили негайно змінити прізвище. Знайшовся і наречений. Це був молодий парубок Никін Грицаюк, який повернувся з війни. Нашвидкоруч розписалися і таким чином Ганна врятувалася від арешту. [3,с.78]

Лариса Балюк пригадує, мама була красивою, життєрадісною, дуже веселою. На усі проблеми дивилася оптимістично, як вишенька шумить листям у саду, так вона любила метушитися, допомагати, була закохана у пісню. Досі пам’ятаю її улюблену: « Ой у лісі на полянці стояли повстанці». [8,с.2] (див. додаток А)

До 2002 року Ганна жила з дочкою та зятем, доглядала внуків, розповідала їм про ті далекі часи лихоліття, яке панувало тоді на нашій Україні. (див. додаток Е) Часто переглядала альбоми зі світлинами, на котрих вона зображена з ріднею та зі своїми подругами, з якими проминула її молодість. По можливості підтримувала зв’язок з подругами, з якими перебувала на засланні. Вона радіє, що дочекалась тої щасливої пори, коли Україна здобула незалежність, за яку вона готова була віддати своє життя.(див. додаток Ж)

Зі спогадів дочки, новині про незалежність України мама дуже зраділа, адже не дарма присвятила найкращі роки свого життя боротьбі за незалежність. В ці щасливі хвилини для України вона стояла перед телевізором слухала і плакала від радості. Ще в ті далекі часи вона не боялась носити вишиванку, виявляючи цим свою любов до рідної землі. [8,с.2]

18 червня 2002року Ганни Мельник – Грицаюк не стало. Ганна є важливим джерелом натхнення та патріотизму, зробила вагомий внесок у розвиток та діяльність УПА та показала свій вплив і внесок в українському національно-визвольному русі на Шумщині в ХХст, в боротьбі за волю України.(див.дот.Д)

При виконанні дослідницької роботи з історії України про Ганну Мельник - учасницю ОУН і УПА я зрозуміла, що а історії Шумщини є люди, які докладали колосальні зусилля заради рідної країни, прагнули не лише зберегти історію рідного народу, а й робили все, щоб змінити сучасність України. Таким чином, доля і життєвий шлях Ганни Андріївна Мельник була тісно пов’язана з трагічною історією України ХХ століття.

«Вишенька» виборювала долю для свого народу зі зброєю в рядах УПА, була яскравим прикладом особистості, яка з мужністю та відданістю боролася за незалежність України, демонструючи, що жінки відігравали не менш важливу роль, ніж чоловіки, у боротьбі за свободу своєї країни. Брала участь у вихованні справжніх патріотів у Кутянці. Завдяки Ганні Мельник на Шумщині національно - визвольний рух увійшов у свідомість українців та став способом їх мислення і дій.

Ганна робила усе для того, щоб прищепити юним любов до рідного краю, виховати національно свідомих громадян незалежної держави, морально і духовно багатих, працьовитих, здатних гідно жити і творити у цьому непростому світі.

В ході роботи над дослідницьким проєктом з історії України про учасницю ОУН і УПА я зрозуміла історичну значущість постаті Ганни Мельник. Життя «Вишеньки» є прикладом самопожертви та патріотизму, що надихає сучасних українців. Її діяльність стала символом боротьби за незалежність та дозволила зрозуміти важливість участі окремих особистостей у великій справі національного визволення.

Символічний вплив на формування національної ідентичності. Спадщина таких героїчних постатей, як Ганна Андріївни, відіграє важливу роль у формуванні національної самосвідомості. Її історія має потенціал стати частиною освітніх програм, музейних експозицій та культурних заходів, сприяючи вихованню патріотизму у молоді.

Збереження історичної пам’яті. Важливим аспектом дослідження в моєму навчальному проєкті є усвідомлення необхідності збереження пам’яті про такі видатні постаті, як «Вишенька». Ця пам'ять має особливе значення для регіональної історії Шумщини, але водночас є цінною частиною історії всієї України.

1. Архівна база «Ревізькі казки Волинської губернії» (інтернет ресурс: https://te.archives.gov.ua/images/PDF/RevIzkI_20/372192_5_802-1016.pdf).
2. Денищук О. Книга Пам’яті і Слави Волині. Рівне, «ППДМ»,2005.496 с.
3. Лазорко Й. Ви жертвою впали . Тернопіль, 2003. 144 с.
4. Марчук І. Тищенко О. Гурби: квітень 1944-го. Рівне, 2009.104с.
5. Матеріали Шумського краєзнавчого музею. Рукопис. 5 с.
6. Пукач В.. Олещук І. «За свободу і соборність». Тернопіль: «Новий колір», 2007. 56 с.
7. Скрупський М. «Туди бій за волю». Київ: «Козаки» 1992. 352 с.
8. Спогади Лариси Балюк . Рукопис:2 с.
9. Цинкаловський, О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Вінніпег, 1984.589с.
10. Шишковський В. Пам’ятаймо наше коріння. Альманах «Наша Волинь». Рівне: «Каліграф»,2002. 98 с.

Зі спогадів Лариси Балюк, мама розповідала, що дорога у холодний Сибір починалася з Ямполя. Саме туди зганяли усіх людей з навколишньої місцевості. Метрику мамі виправили і мама роками стала, як її брат Льоня. Дорога у товарному вагоні була довгою,страшною і голодною. Єдиною розрадою був чоловік, який грав на скрипці – ця мелодія, дарувала надію та нагадувала людям, що вони ще живі.

Сім’я відбувала заслання біля Красноярська, як сім’я куркуля. Спочатку було дуже важко. Найдужче допікав голод і холод. Працювали на видобутку слюди. Мама мала гарний голос, щоб не впасти у відчай, часто співала. Її запросили співати у місцевий клуб, де вона організувала хор. Це полегшувало її життя, тому що у день заняття у хорі, її раніше відпускали з роботи, давали більший пайок. Дуже часто допомагало і місцеве населення, якому до вподоби був голос мами.

На Сибірі пробули не довго, завдяки впливовому родичу вдалося повернутись до дому. Там вони працювали на різних роботах. Спогади Лариси Балюк, мама пригадувала з вдячністю і теплотою подругу Гелену Герасимчук з Кутянки, яка пересилала їм сухарі. Секрет був у тому, що вони були обсмажені в олії, а на пересильних пунктах їх приймали за звичайні сухарі. Однак, коли такі сухарі кидали у юшку, вона була ситніша, з олією.

За спогадами дочки Лариси Балюк, моя мама зовні була дуже вродлива, енергійна, вольова, турботлива, добра, але своїми рисами характеру була схожа до свого батька Андрія. Андрій Федорович був старостою у Кутянці і за цей час зарекомендував себе як добра і чуйна людина, допомагав самотнім, сиротам, вдовам. Після збору урожаю забезпечував їх усім необхідним. Це і мука, зерно, овочі.

Лариса Балюк пригадує, мама була красивою, життєрадісною, дуже веселою. На усі проблеми дивилася оптимістично, як вишенька шумить листям у саду, так вона любила метушитися, допомагати, була закохана у пісню. Досі пам’ятаю її улюблену: « Ой у лісі на полянці стояли повстанці».

Зі спогадів дочки, новині про незалежність України мама дуже зраділа, адже не дарма присвятила найкращі роки свого життя боротьбі за незалежність. В ці щасливі хвилини для України вона стояла перед телевізором слухала і плакала від радості. Ще в ті далекі часи вона не боялась носити вишиванку, виявляючи цим свою любов до рідної землі.