Дослідницька робота "Топоніми села Манвелівки"

Вивчаючи в 11 класі українську мову, учні виконали дослідницьку роботу (проєкт) на тему "Топоніми села Манвелівки", в якому розглянули поняття "топонім". Автори проєктної роботи виділяють основні етапи формування та джерела топонімів села Манвелівки, а також аналізують їх зв’язок із розвитком суспільства.

Докладніше про роботу:

У процесі навчального творчого проєкту з української мови про топоніми села Манвелівки учні 11 класу виділяють та класифікують основні топоніми рідного села. Автори роботи також досліджують походження та розвиток назв населених пунктів рідного краю, групують їх за етимологією походження.

Під час проведення досліджень в учнівській дослідницькій роботі про топоніми села Манвелівки школярі дійшли висновку, що зібрані матеріали дуже корисні та можуть бути використані на уроках природознавства, географії, історії, української мови та краєзнавстві.

Зміст

Вступ
Розділ 1. Топоніміка як сладова частина ономастики.
1.1. Основні поняття
1.2. Класифікація топонімів.
1.3. Зв’язок топоніміки з іншими науками.
1.4. Історія дослідження топоніміки.
Розділ 2. Топоніми манвелівки
2.1. Загальні відомості про село Манвелівка.
2.2. До питання виникнення топонімів Манвелівки.
2.3. Етимологія гідронімів
2.4. Етимологія ойконімів.
2.5. Етимологія дрімонімів.
2.6. Етимологія агронімів.
2.7. Етимологія назв вулиць.
Висновки
Список використаної літератури.

Актуальність дослідження. Для вивчення географічного середовища, історії народу, умов його життя, розвитку й специфіки його мови велике значення мають дослідження географічних назв - топонімів. Походження географічних назв цікавлять людей з давнини. Правильно пояснити ту чи іншу назву, розкрити її смислове значення і походження - означає отримати важливу інформацію про минуле свого краю: його природні умови, економіку, етнічний склад населення, історичні події тощо.

Законом України "Про географічні назви" визначається, що "встановлення назв географічних об'єктів, а також їх унормування, облік, реєстрація, використання та збереження має важливе значення для вирішення завдань національної безпеки, розвитку економіки, науки і освіти, державного будівництва, міжнародного співробітництва, а також у повсякденному житті громадян” [Закон України "Про географічні назви" від 31 травня 2005 № 2604-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 27.)

Аналіз останніх досліджень свідчить, що можливості вирішення складних топонімічних завдань, пов’язаних з розробкою теорії топоніміки, методів топонімічних досліджень розкриваються в роботах О. Афанасьєва, В. Жекуліна, В. Жучкевича, Е. Мурзаєва, В. Ніконова, Н. Подольської, Є. Черняхівської; питання щодо висвітлення загальних та регіональних закономірностей топоніміки, результатів збору та інтерпретації власних географічних назв розглядається у працях Л. Василюк, В. Кихтюк (Волинська обл.), К. Галас, Н. Кидибиць (Закарпаття), Ю. Карпенко (Чернівецької обл.), О. Нищої (Харьківська обл.), О. Ніколаєвої, В. Шевцова (Луганська обл.), Н. Таранової (Тернопільська обл.), Є. Черняхівської (Львівська обл.) та ін.; питання методики збирання, зберігання та обробки топонімічної інформації, рекомендації щодо вивчення топоніміки своєї місцевості розкривається у роботах Л. Зеленської, О. Стрижака, М. Янко.

Чекає свого поглиблення та ґрунтовного вивчення питання про походження топонімів Манвелівки. Така розробка дасть змогу привернути увагу до сучасних проблем виникнення або зміни назв географічних об’єктів Манвелівки на основі історичного досвіду соціуму.

Об’єкт дослідження – мікротопоніміка Манвелівки.
Предмет дослідження - закономірності виникнення, розвитку, функціонування топонімів Манвелівки.

Мета дослідницької роботи - комплексне дослідження історії виникнення, функціонування та зміни топонімів Манвелівки , що зумовлені сукупністю природно-географічних, історичних і соціально-культурних процесів.

Відповідно до поставленої мети сформульовані такі завдання дослідження:

1. Визначити основні етапи формування, джерела топонімів Манвелівки , проаналізувати їх зв’язок із розвитком суспільства.
2. Розробити класифікацію топонімів рідного села.
3. З’ясувати вплив географічного середовища на виникнення назв гідрологічних і орографічних об’єктів Манвелівки
4. Дослідити походження та розвиток назв населених пунктів рідного краю.

Методи дослідження.
При написанні учнівської дослідницької роботи з української мови використані такі методи дослідження: порівняльно-історичний (для порівняльної характеристики топонімів окремих регіонів, що сформувалися за історичний час у вигляді вербального відображення природного і соціального середовища життя людей), системного підходу (розгляд топонімів як специфічної суспільно-географічної системи, що утворюють певну цілісність, спільність за особливостями утворення, зв’язками, структурою та функціями), статистичний (для формування вибірки топонімів, узагальнення та аналізу кількісного поширення топонімічних явищ і характеристик), історичний (для з’ясування походження окремих топонімів), класифікації (для систематизації топонімічної інформації, кількісної класифікації топонімів Манвелівки).

Кожний народ дає свої назви містам, селам, водоймам, лісам, горам, долинам, полям і лугам. У них відображено історію матеріальної і духовної культури народу, його побут, історію природно-географічного середовища. Ще 1896 року І. Філевич зазначив, що "назви не можуть бути комплексами звуків без значення, а є в загальному або характеристикою природи місця, або - діяльності людини, або, нарешті, простою відміткою про зв’язок людини з місцем”

Географічні назви – це пам’ятки історії і культури народу. Слушно зауважив професор М. Надєждін: « Земля є книгою, в якій історія людства записується в географічній номенклатурі» ( тобто сукупності назв). А уроженець України К.Паустовський зауважив: « Назви – це народне поетичне оформлення країни. Вони говорять про характер народу, його історію, особливості побуту».
Саме найменування населених пунктів є одним із цінних джерел висвітлення багатьох питань географії, історії, етнографії та інших краєнознавчих дисциплін.

Топоніміка (від грец. topos - місце і onoma - ім’я, назва) - наука, що вивчає географічні назви, їх походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан, написання і вимову. Топоніміка є інтегральною науковою дисципліною, яка розташована на стику трьох наук і використовує дані з трьох областей знань цих наук: географії, історії та лінгвістики

Тлумаченням власних назв люди цікавилися здавна, але наука про них – ономастика – народилася лише в 20 столітті, назва якої походить від грецького « онома» - ім’я. Окрема її галузь – топоніміка – перейшла до нас із грецької мови і означає « топос» - місце і « онома» - ім’я – тобто наука про місцеві назви. Вона вивчає походження, значення і правопис усіх власних географічних назв – топонімів.

Базовим поняттям топоніміки виступає топонімія - сукупність назв (топонімів) на певній території. Основне значення і головне призначення географічної назви - фіксація місця на поверхні Землі.
Якщо основа топоніміки - географія, то її тимчасова обумовленість - історія, а лінгвістика виступає як лексичний вираз першої та другої

Оскільки географічні назви мають лінгвістичну природу, спостерігається тісний зв’язок топоніміки з мовознавчими науками: ономастикою - наукою про виникнення та поширення власних назв; історичною лінгвістикою; етимологією - наукою, що займається вивчення походження слів; семантикою; морфологією; фонетикою та діалектологією.

Правильно пояснити ту чи іншу назву, розкрити її смислове значення і походження - означає отримати важливу інформацію про минуле свого краю: його природні умови, економіку, етнічний склад населення, історичні події тощо. Ця особливість топонімів використовується в історичних та географічних дослідженнях для реконструкції ландшафтів минулого, вивчення особливостей освоєння території, виявлення зниклих ареалів рослин чи тварин. Але щоб одержати таку поглиблену інформацію, потрібно досліджувати їх сукупність, сформовану під впливом характерних географічних або історичних умов.

Дослідженню топонімів присвячено багато географічних праць, тому що "нерозшифровані” географічні назви гірше запам’ятовуються й ними важко користуватись, а, крім того, назви інколи проливають світло на такі процеси та явища, про які не збереглось інших свідчень. Творцем топоніміки був звичайно народ, географи-мандрівники, першовідкривачі, які давали назви континентам, островам, гірським вершинам тощо. Вони здійснювали збір географічних назв, їх первинну систематизацію, картографування і т.д. Тому цілком зрозумілий величезний внесок у топоніміку географів, починаючи від невідомих мандрівників і до таких вчених як О. Степанів, О. Гумбольдт, В. Семенов-Тянь-Шаньський, Л. Берг, П. Тутковський тощо.

Загалом розвиток топонімії в Україні у ХХ ст. можна поділити на три етапи:

1. до середини ХХ ст. - переважали регіональні роботи, питання загальної теорії розроблялися слабко;
2. 50 - 70-і роки ХХ ст. - роботи з топонімії А. Дульзона, Е. Мурзаєва, В. Никонова, А. Попова. З цього часу зростає інтерес до проблем топоніміки;
3. кінець ХХ ст. - поч. ХХІ ст. - відрізняється найбільш результативними дослідженнями, формуються наукові топонімічні школи, видаються перші топонімічні посібники.

Дослідження топоніміки України до недавнього часу здійснювалося в основному за певними територіями, найчастіше - окремими адміністративними одиницями - областями.

Дослідженню топонімії України присвятив свою кандидатську дисертацію - О. Афанасьєв ("Географічне дослідження топонімічної системи України”, 2006), Т. Купач ("Методика географо-топонімічного аналізу території України (на прикладі ойконімів)", 2007).М. Янко склав "Топонімічний словник України" (1998).
Дослідженню топонімії Дніпропетровської та Полтавської областей присвятив свої праці К.Цілуйко, також до 75- річчя Дніпропетровщини вийшла книга « Топонімія Дніпропетровщини» - автори Михайло Степанович Богомаз – письменник і краєзнавець та Володимир Степанович Мороз – історик, краєзнавець – дослідник. Та, на жаль, Манвелівському краю автори присвятили всього кілька рядків у своїй книзі. То ж ми вирішили , що цю прогалину в дослідженні рідного краю необхідно виправити.

При дослідженні даної теми ми зіткнулися з багатьма труднощами. Старожилів у селі, хто б міг розтлумачити історію виникнення і походження топонімічних назв, з кожним роком стає все менше. Але саме до них ми і звернулися в першу чергу, також ми відвідали районний архів, Васильківський краєзнавчий музей, архів районної бібліотеки.

Аналіз джерельної бази свідчить, що географічні назви служать орієнтирами в часі і просторі, створюючи історико-культурний вигляд регіону. Топоніміка Манвелівського краю тісно пов’язана з історією краю, передусім із його заселенням. Це типове явище для новозаселених регіонів, до яких належить і наше село.

Звичайно, ми не уникли якихось помилок, неточностей. Та в своїй пошуково – дослідницькій роботі ми керувалися принципом: « Я зробив усе, що міг, хай, хто може, зробить краще»
Наші судження про топонімічні назви носять науково – популярний характер і ні на що більше не претендують.

У зв’язку з великим різноманіттям ономастичного простору, існує декілька параметрів за якими може проводитись класифікація топонімів. Проте поки що широко вивчені та проаналізовані були переважно назви географічних об’єктів, і як наслідок, маємо декілька класифікацій топонімів.

За принципом співвіднесеності з об’єктами, яким надається назва, пропонується наступна, доволі розгалужена класифікація. Топонім може бути представлений:

• оронімом (назвою елементу рельєфу),
• хоронімом (назвою області),
• урбанонімом (назвою міського об’єкту),
• дрімонімом (назвою лісу чи гаю),
• ойконімом (назвою населеного пункту),
• гідронімом (назвою водного об’єкту),
• агронімом (назвою земельного угіддя або поля) ;
• дромонімом (назвою шляху сполучення).

У своєму дослідженні в рамках проєкту з української мови ми більш детально розглянемо гідроніми, ойконіми, дріноніми, агроніми Манвелівки, а також більшу увагу приділимо семантичній класифікації, опустивши поділ топонімів за морфологічними ознаками (за типом словотворення).

Підводячи підсумки першого розділу дослідницької роботи слід зазначити, що топоніми - це факти мови, які закріплені територіально і є джерелом вивчення історії народу, його мови. Вони зберігають невживані у живому мовленні слова, форми і навіть звуки, вивчення яких дає можливість зрозуміти розвиток мови.

На північному боці східного ставка сучасного села Манвелівки в першій половині XIX ст. був маєток пана Дмитренка. На південному боці цього ставка жили його кріпаки. Село називалося Дмитрівкою. Помпцик займався землеробством, скотарством. На пасовиськах випасалися великі отари овець. Коли Дмитренко помер, його дружина в 1874 році продала маєток князю Манвелову. Але недовго господарював князь на цій землі, в 1880-му продав маєток німцям-колоністам. На західній околиці від маєтку стали будувати село, яке простяглеся з півночі на південь. Назвали його Манвелівкою.

Вивчення топонімів ведеться з точки зору закономірності їх становлення і розвитку, залежності їх смислового змісту від географічних, історичних і соціально-економічних умов досліджуваної місцевості. У Манвелівці чимало назв, які так чи інакше відображають історію заселення цього регіону України різними етнічними групами.

Ґрунтуючись на цих твердженнях, можна виділити основні етапи та напрями формування топонімії Манвелівського краю, в описі яких досить чітко відображено міграційні процеси, які відбувалися на території нашого краю протягом сотень років і тривають досі та обумовлюють появу назв географічних об’єктів. На основі комплексного аналізу краєзнавчих джерел ми визначаємо такі періоди появи топонімів:

• виникненню перших топонімів поселень на Придніпров’ї поклали запорозькі зимівники. У топоніміці Манвелівки цей період не відзначений. На нашу думку, це пов’язано з тим, що козаки для зимівників обирали території, багаті на водні ресурси ( саме так у нашому районі виникли села Олександрівка, Павлівка та інші), а територія сучасної Манвелівки характеризувалася малими запасами водних ресурсів, та й якість їхня бажала бути кращою;
• другий період пов’язаний із ліквідацією в 1775 році Запорізької Січі. ЇЇ землі Катерина Друга щедро роздавала поміщикам, офіцерам та чиновникам місцевих полків та державних установ. Надані землі заселялись місцевим населенням, запорожцями, втікачами та переселенцями із центральних губерній Росії. Це продовжувалось з кінця 18 до середини 19 століття. Саме в цей період, а точніше в першій половині 19 століття, поміщик Дмитренко і отримав землі сьогоднішньої Манвелівки, на якій побудував свій маєток і почав займатися землеробством та скотарством. У цей період виникли перші ойконіми, гідроніми ( Дмитрівка, Манвелівка, Шпрень, Болгарський);
• третім поштовхом для заснування сіл на нашій території стала жовтнева революція, громадянська війна, період колективізації. Саме тоді і з’явилися села Зоря, Красне;
• четвертий період утворення топонімічних назв – це період стрімкої розбудови радгоспу «626». У цей час з’являються нові агроніми, ойконіми ( свята Єлена, Скотомогильник, назви нових вулиць).
• Слід зауважити, що процес утворення тононімів є динамічним, тобто перебуває в русі, бо життя не стоїть на місці. Та потрібно завжди пам’ятати, що топоніми є своєрідними пам’ятками історії та культури, що потребують захисту й глибокого вивчення, як і будь-які інші пам’ятки матеріальної чи духовної культури.

Власну назву будь-якого водного об’єкта, природного або створеного людиною, прийнято називати гідронімом, що в перекладі з грецької мови означає - "гідро" - вода, "онім” - ім’я. Розрізняють океаноніми (назви океанів) пелагоніми (назви морів), лімноніми (назви озер, ставків), потамоніми (назви річок), гелоніми (власні імена боліт, заболочених місць). У своїй роботі ми значну увагу приділимо саме дослідженню лімнонімів.

Манвелівський край вважається мало забезпеченим водними ресурсами регіоном Васильківщини. У Манвелівці завжди була проблема якісної питної води, яка в останні роки тільки загострилася. І сьогодні майже всі жителі сіл Манвелівка, Зоря, Красне користуються привозною водою. Основну частину запасів поверхневих вод складають ставки. На території Манвелівки ( беремо до уваги і територію села Зоря, так як в минупому це було відділення радгоспу « 626») 6 ставків.

Ставок Болгарський. Достовірних фактів, які б пояснювали походження назви ставка, ми, на жаль, не знайшли. Старожили оповідають, що десь у середині 19 століття було невелике поселення болгар, які і викопали цей ставок, який пізніше і став називатися Болгарським. .

Ставок Питомницький. Справа в тім, що саме біля цього водоймища знаходилося господарство, яке займалося вирощуванням саджанців плодових і декоративних дерев, яке в народі називали « питомником» ( тобто таким, що дає потомство). За аналогією з часом почали і ставок називати Питомницьким.

Ставок Центральний, ставок «біля Голоти". Це водоймище не мало єдиної зафіксованої назви, не має і нині. Хтось називав його Центральним, бо він знаходиться у центрі трьох ставків, переділених греблею. А інші мешканці називали ставком біля Голоти, адже саме родина Миколи Голоти жила на околиці села біля ставка, а господаря в селі знали як завзятого рибалку і мисливця.

Ставок Шпрень. Водоймище іменують за назвою колишнього власника землі німця Шпренгеля.

Ставок Кобзар. Ця водойма вже багато років - улюблене місце відпочинку манвелівців не одного покоління, а сьогодні практично єдиний ставок, придатний для купання. Старожили оповідають, що назва походить від прізвища першого поселенця, адже поряд із ставком знаходився і хутір Кобзар.

Ставок Коровницький. Знаходиться у селі Зоря. Таку назву має, бо розташований біля ферми по утриманню корів.

Ойконім - (від грец. "ойкос" (дім) + грец. "онім” (ім’я)) - вид топоніма, власна назва - назва будь-якого населеного пункту, від міста до окремого будинку, використовується для іменування населених пунктів - міст, селищ, сіл тощо. Ойконіми міського типу називаються "астіонімами" (від грец. "асті” - "міський”) або "полісонімами” (від грец. "поліс" - місто); сільського типу - "комонімами”. Безліч назв населених пунктів утворено від антропонімів - імен, прізвищ людин. Формування ойконімії Манвелівського краю початкується кінцем XVII1 - початком 19 ст,

Дмитрівка. Сьогодні цієї назви уже не існує, але саме таку назву мало перше поселення людей на території сучасної Манвелівки. Саме тут у першій половині 19 століття був маєток пана Дмитренка. Ці землі він придбав у той період, коли Катерина Друга після ліквідації Запорізької Січі роздавала кращі землі офіцерам царської армії. На південному боці ставка жили кріпаки.

Село називалося Дмитрівка. Пізніше після смерті пана Дмитренка його дружина продала маєток князю Манвелову, а той із часом перепродав німцям – колоністам, які почали будувати на західній околиці від маєтку село, яке і назвали Манвелівкою. Треба визнати, що село отримало унікальну назву: жодної іншої Манвелівки на тариторії України не існує.

Манвелівка. Село, підпорядковане Васильківській селищній раді. Розташоване в західній частині району. Засноване німецькими колоністами на землі, купленій у князя Манвелова в 90- роках 19 століття. Назва походить від прізвища колишнього власника землі.

Красне./strong> Село підпорядковане Васильківській селищній раді. Розташоване поряд із с. Зоря на захід від райцентру. Існує кілька тлумачень походження назви села. Одні вважають, що назва Красне – символ революції, адже воно було засноване у 20- роках 20 століття. За іншою версією, в розумінні « красиве, хороше»

Зоря. Село підпорядковане Васильківській селищній раді. Знаходиться на захід від райцентру. Засноване в 30- роках 20 століття. Назва села відображає надії на світле майбутнє - зорю щасливого майбутнього, яке в ті часи асоціювалося з будівництвом соціалістичного суспільства. Адже зірка була своєрідним символом більшовицької ідеології, її можна було побачити і на будьонівці, і на жовтеняцькому значку. Хоча побутує і інше пояснення назви. Село Зоря, бо красиве, мов ясна зірка. ……..

Іванівка. Село, підпорядковане Васильківській селищній раді. Розташоване на лівому березі р. Вовча, прилягаючи до західних околиць райцентру. Виникло після громадянської війни.
Назва походить від особового чоловічого імені, найпоширенішого в християнському світі. Ім’я запозичено з давньоєврейської мови і означає « Божа милість», « Божа благодать». Старожили вважають, що ім’я Іван мав один із перших поселенців, від якого і пішла назва поселення.

Нечмирі. Сьогодні на карті Васильківського району цього населеного пункту вже нємає. Остання будівля була зруйнована у 90-их роках 20ст. Воно знаходилося неподалік річки Вовчі. Засноване в кінці 19 ст. Власником замель був пан Нечмиря, який збудував бараки для своїх працівників, а сам мешкав у с. Олександрівка. Господар відзначався суворим характером, тому людям доводилося тяжко працювати, щоб йому догодити, а особливо в осінній період, коли треба було мочити коноплі у холодній річковій воді. Отже, назва поселення й пішла від прізвища власника землі – Нечмирі.

Шпрень. Назва походить від прізвища Шпренгель, заможнього вихідця із Німеччини, який отримав ці землі від Катерини II. Справжньою окрасою садиби став ставок, викопаний за кресленнями самого господаря приблизно у 1785-1790 роках.

Точка. Таємницю походження цієї назви нам розкриває народний переказ. На відстані кілометра від с. Зоря з*явилося в 30-их роках невеличке поселення.Поряд із фермою було збудовано два бараки, де жили люди, які доглядали тварин. Поселення назви не мало. У роки Великої Вітчизняної війни над цією територією пролітав радянський літак. Пілотові потрібно було зробити вимушену посадку. Подивившись на карту, він промовив: « Сідаю у цій точці!» .Звідси і пішла назва цієї місцевості- Точка.

Питомник. Назва невеликого хутора походить від народної назви господарства, яке займалося вирощуванням розсадників плодових дерев. Його в народі називали «питомником». Поряд із розсадником було побудовано кілька житлових приміщень, а також адміністративна будівля. Ця назва прижилася і живе й донині, хоча останні мешканці Питомника покинули його років шість тому. Сьогодні у залишених будівлях розмістилися майстерні сучасних фермерів.

Кобзар. Село, підпорядковане Павлівській селищній раді. Та воно є частиною малої батьківщини для манвелівців різних поколінь. Краєвиди ставка Кобзар кликали наших земляків проводити саме тут,на його берегах, своє дозвілля. Молодь селища відвідувала Манвелівську школу, а тому закономірно це село сприймається як невід’ємна частина рідного краю.
Невеличке село засноване в другій чверті 20 століття. Назва походить від прізвища першого поселенця.

Дрінонім (назва лісу чи гаю). Територія Манвелівського краю – степова. А тому дрінонімів у топонімічних назвах зовсім мало. Та дослідити їх, на нашу думку, необхідно, так як вони відкриють нам ще одну сторінку духовної культури краю.

Ясенки. Досліджуючи історію утворення цього дріноніма, ми ще раз переконалися, що власні назви напрочуд живучі. Давно вже зник невеликий гай біля села Красного, вирубано дерева, переорано землю, а назва залишилася у пам’яті старожилів як свідчення певного етапу їхнього життя. Назва походить від назви дерев – ясенів, які росли в гаю. Цей невеликий куточок чарівної природи був улюбленим місцем відпочинку і дітей, і дорослих. На жаль, у 70- ті роки з метою розширення ділянок для землеобробітку було прийнято рішення викорчувати гай.

Терники. Таку назву мала невелика територія землі біля села Красного, яка густо заросла терном. Жителі села збирали щедрий урожай ягід, який з року в рік дарувала природа, готували пахучий узвар, варили варення, сушили. Але і цей куточок природи безжально викорчували, а дрінонім залишився в пам’яті людей.

Солов’їна роща. Таку назву має невеликий гай, який межує з землями Павлівської селищної ради. Старожили розповідають, що кожного року навесні у гаю можна було почути справжній концерт солов’їв. Саме тут ці пташки гніздилися, висиджували потомство і своїм співом дарували радість відпочиваючим. Саме від назви співучих мешканців гаю і утворилася назва Солов’їна роща.

Агронім (назва земельного угіддя або поля). Цей вид назв мало представлений у топоніміці Манвелівки. На нашу думку, це можна пояснити тим, що стрімкий розвиток землеробства припадає саме на радянський період, в який нумерна система мала широке розповсюдження. Навіть село Манвелівка стало центральною садибою радгоспу « 626». Дехто навіть сміявся з цього і говорив, що ми живемо на території засекреченій ( адже в Радянському Союзі була практика надавати стратегічним об’єктам порядковий номер). Тому більшість угідь мали номерний знак. Але ми змогли серед топонімів відшукати і кілька агронімів.

Скотомогильник. Таку назву має земельне угіддя, яке розміщене поряд із захороненням тварин, яке виникло на початку 50- років 20 століття під час епідемії бруцельозу. Це поле, звичайно, має і номерний знак, але в народі називають його полем біля скотомогильника.

Свята Єлена. Так називають земельну ділянку, найбільш віддалену від села.
Старожили по- різному тлумачать походження цієї назви. Одні стверджують, що вона з’явилася за аналогією. Колись Наполеона вислали на острів Святої Єлени, а в радгоспі відсилали обробляти цю земельну ділянку тих, хто в чомусь провинився перед начальством ( за принципом «из глаз долой, из сердца вон» ).

Але є і інше тлумачення, більш сучасне. Коли у радгоспі почався процес розпаювання землі, то працівникам соціальної сфери дали паї в найвіддаленішому куточку, куди можна добратися лише по грунтовій дорозі. А тому говорили, що відправили вчителів, працівників дитсадка, місцевої амбулаторії на острів Святоі Єлени. Так ця назва і закріпилася за цим земельним угіддям.

На території сіл Манвелівка, Зоря, Красне, Іванівка, Кобзар -12 вулиць. Історія їх появи різна і дуже цікава.

Вулиця Набережна. Одна із найстаріших вулиць села. Розміщена біля Центрального ставка, на його берегах. Звідси і походить назва. Саме на Набережній вулиці вперше в селі проклали бетонну дорогу, на ній побудували пекарню. У селі пекли такий смачний хліб, що по нього приїздили зі всього району. Запашна манвелівська паляниця на багато років стала візитною карткою села.
У народі побутувала і інша назва цієї вулиці – Собачки. Так її називали в народі, бо по вулиці часто бігали собаки, яких господарі відпускали на ніч побігати, а тому ходити по ній увечері було небезпечно. Також цю частину села ще називали Посьолком ( через віддаленість від центру села).

Вулиця Миру. Розміщена паралельно центральній вулиці, була забудована на початку 50 – років. Назва вулиці символізує бажання її мешканців жити в мирі і злагоді, адже ще такими свіжими були рани, завдані подіями Великої Вітчизняної війни.

Вулиця Гагаріна. Знаходиться на заході від центральної вулиці села, була забудована на початку 60 – років. Це був час космічних перемог Радянського Союзу, а ім’я Юрія Гагаріна,першого космонавта, вимовлялося з особливою гордістю і захопленням. Свою любов до першої людини, яка підкорила космічний простір, манвелівці увіковічили в назві вулиці Гагаріна.

Вулиця Нова. Манвелівці довго не думали над назвою цієї вулиці. Назвали Новою, бо вона дійсно була найновішою у середині 60 – их років.

Вулиця Квітнева. Крайня вулиця на заході села. У час її забудови вважалася елітною вулицею. Особливість її полягає в тому, що одна сторона її забудована двоповерховими будинками, які пізніше отримали найбільш заслужені працівники радгоспу. Одночасно із будинками асфальтувалася вулиця,були зроблені тротуари, а з обох її боків були посаджені коштом радгоспу горіхи. Сьогодні ця вулиця – справжній райський куточок.

Вулиця Польова. Найвужча вулиця села, на якій дуже важко розминатися власникам транспортних засобів. Побудована на місці заболоченої території, не придатної для землеробства. Раніше це було звичайне поле. Так і з’явилася назва цієї вулиці.

Вулиця Молодіжна. Одна із наймолодших вулиць Манвелівки. У 80 – роки радгосп стрімко нарощує темпи розвитку. Молодь залишається в селі. Постала житлова проблема саме для молодих родин. Тому керівництво радгоспу приймає рішення будувати нову вулицю, яка забезпечить житлом молоді родини. Так і з’явилася Молодіжна. На цій вулиця у свій час жило найбільше дітей. Це і оправдало її назву.
Вісімдесяті роки в історії Манвелівки – справжній будівельний бум. У село провели газ, асфальтували майже всі вулиці, на карті села з’явилася вулиця Лесі Українки.

Вулиця Лесі Українки. Найновіша вулиця села. Питання про назву вулиці вирішувалося на сходці її жителів. Більшістю голосів вулиці присвоїли ім’я відомої української поетеси Лариси Летрівни Косач. У цьому виборі назви простежується бажання манвелівців повертатися до своїх українських коренів, адже на порозі вже був 1991 рік – рік проголошення незалежності України.

Практичне значення одержаних результатів науково-дослідницьої роботи на тему "Топоніми села Манвелівки" полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використані в навчально-виховному процесі Манвелівської СЗШ на уроках природознавства, географії, історії, української мови та в позаурочній краєзнавчій роботі.

Проаналізований фактичний матеріалв рамках дослідницького проєкту становить певну цінність і для подальшого розв’язання актуальних ономастичних проблем, а також для порівняльно-історичного вивчення топонімії України. Дослідження географічних назв Манвелівки може розглядатися як один із фрагментів цілісного опису топонімії України, проведення її топонімічного районування та створення зведених топонімічних мап.

Зібрані матеріали в ході дослідницької роботи дали нам можливість визначити основні етапи формування, джерела топонімів Манвелівки , проаналізувати їх зв’язок із розвитком суспільства, розробити класифікацію топонімів рідного села, з’ясувати вплив географічного середовища на виникнення назв гідрологічних і орографічних об’єктів Манвелівки, дослідити походження та розвиток назв населених пунктів рідного краю.

1. Василюк Л.Л. Топонімічна спадщина П.А.Тутковського // Наукові записки аспірантів: Зб.наук.праць. – Вип.2. – Луцьк, 1997. – С. 9-12.
2. Железняк І.М. Роль і місце ономастичних досліджень у студіях з східнослов’янського етногенезу //Ономастика України та етногенез східних слов’ян НАН України. Ін-т української мови. – К., 1998. – С. 3-17.
3. Жучкевич В.А. Общая топонимика. – Минск: Высшая школа, 1980. – 287 с.
4. Купач Т.Г. Географічні терміни в географічних назвах населених пунктів України: семантична класифікація. – Дніпропетровськ.: Вид-во ДНУ, 2006. – с.164 – 167.
5. Словник гідронімів України. – К.: Наук. думка, 1979. – 780с.
6. Суперанская А.В. Введение в топонимику. Москва, 1995. – С.24.
7. Н. Таранова. Основні етапи розвитку топонімії як науки//Наукові записки Тернопільського НПУ імені В.Гнатюка. Серія: Географія. № 2 (2006).