Проєкт "Історія формування державних символів України, їх значення і використання в Україні в історичні періоди"

У ході навчального дослідницького проєкту з історії Україниучениця 11 класу вивчає історію формування державних символів України, а також їх значення і використання в Україні у різні історичні періоди. Авторка проєктної роботи знайомиться з такими символами держави, як Державний Герб, Державний Прапор та Державний Гімн України.

Докладніше про роботу:

В рамках дослідницької роботи з історії України на тему "Історія формування державних символів України, їх значення і використання в Україні у різні історичні періоди", виконаної ученицею 11 класу були визначені основні поняття державних символів та проведена їх загальна характеристика, а також описані основні єтапи зародження державної символіки України.

Виконуючи творчий дослідницький проект про історію формування державних символів України, школярка досліджує їх значення і використання в Україні у різні історичні періоди. Авторка роботи розібралася в темі дослідження, а також впевнилась, що символи України покликані формувати патріотичні почуття молоді.

Зміст

Вступ
Розділ 1. Поняття державних символів та їх загальна характеристика.
Розділ 2. Історичний екскурс - зародження державної символіки України.
2.1 Державний Герб України.
2.2 Державний Прапор України.
2.3 Державний Гімн України.
Висновки
Список використаної літератури
Додатки.

Державні символи – основа історичної свідомості українців, процесів українського державотворення. Зображення державної символіки традиційне на українських землях і є культурною спадщиною українського народу. Саме тому дослідження української державної символіки завжди є актуальним.

ДЕРЖА́ВНІ СИ́МВОЛИ УКРАЇ́НИ – встановлені Конституцією України особливі розпізнавальні знаки, що склались історично й уособлюють національний суверенітет і самобутність держави. Відповідно до статті 20 Конституції України (1996р.) державними символами України є Державний герб України, Державний прапор України і Державний гімн України.

Стаття 20 Основного Закону України визначає державними символами України Державний Прапор України, Державний Герб України та Державний Гімн України.

Державний герб є емблемою держави, він зображується на прапорах, грошових знаках, печатках, офіційних документах, державних установах тощо. Конституцією України передбачено наявність великого Державного Герба і малого Державного Герба України.

Малий Державний Герб України – золотий тризуб (Знак Княжої Держави Володимира Великого) на синьому щиті – затверджений постановою Верховної Ради України від 19.02.1992 р.
Великий Державний Герб України містить малий Державний Герб України (як головний елемент) і зображення герба Війська Запорізького – козака з мушкетом.

Державний прапор – одно або багатокольорове полотнище, яке символізує дану державу. За Конституцією, Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Державний Гімн – національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом. Метою роботи є дослідження історії державних символів України.

Державні символи – основа історичної свідомості українців, процесів українського державотворення. Зображення державної символіки традиційне на українських землях і є культурною спадщиною українського народу. Кольори Державного Прапора, зображення Державного Герба, текст Державного Гімну – історично-культурна спадщина українського народу. Протягом століть під жовто-блакитними стягами та зображенням герба консолідувалася українська нація у звитяжній боротьбі за волю та незалежність.

Питанням виникнення, розвитку та утвердження українських національних символів присвячено вже доволі багато публікацій. Особливо значна кількість статей на цю тему побачила світ за період 1989–1991 рр. – до офіційного затвердження Верховною Радою синьо-жовтого прапора та Тризуба як державних символів України окремими постановами відповідно 28 січня та 19 лютого 1992 р.[1.]

Державні символи – це закріплені у законодавстві країни офіційні розпізнавальні знаки держави, які уособлюють її суверенітет і в деяких випадках мають певний ідеологічний чи історичний зміст. Визначивши свою символіку, держава встановлює порядок її використання та систему правового захисту [6, с. 311].

Державні символи є складовою частиною більш широкого поняття "державні атрибути", до числа яких входять також столиця держави, офіційна назва держави, державна мова, державна печатка, національні пісні, почесні значки, державні штандарти [7, с. 279].

За Конституцією, державні символи України затверджуються законами, що приймаються не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (не менш як 300 парламентаріїв).
У суспільних відносинах всіх країн світу інститут державної символіки відіграє важливу історико-культурологічну, соціально-економічну, політичну та ін. роль. Він є базовим елементом у процесах державотворення, об'єднання й консолідації народу, правового та патріотичного виховання громадян [13, c. 112].

Ключем до розуміння української символіки є чільний її елемент, наразі відомий під назвою "Тризуб" .
Гіпотези щодо значення тризубу почали з’являтись у XIX сторіччі: хтось вважав, що то сатанинський символ, декому не давали спокою думки, кому з князів належать срібники (гроші) із зображенням тризуба – Володимирові Великому чи Володимирові Мономаху… Дискусії не вщухають дотепер, і на сьогодні науковці налічують 43 гіпотези стосовно значення тризуба. До речі, сама назва «тризуб» є мовним неологізмом: він виник наприкінці XIX сторіччя – «тризуб», «тризубець» [Додаток 1]

Необхідно шукати витоки походження тризуба з кількох сотень княжих знаків руської княжої династії. Цей княжий знак археологічно зафіксований за людиною, котра мешкала у X сторіччі, а саме за князем Святославом Хоробрим (князь київський, представник династії Рюриковичів, єдиний син князя Ігоря та княгині Ольги – ред.). Знайдено його печатки, на яких написано «Святослав» та княжим двозубим знаком.

Нащадки князя Володимира спершу використовують тризуби, але інших модифікацій. Винятком був князь Святополк Окаянний, який використовував двозуб. Надалі, десь з другого покоління від князя Володимира Великого, династія «втрачає» тризуб, окрім так званої династії Ростиславичів (відомі як «перша Галицька династія», XI-XIII століття – ред.), які утвердились на заході сучасної України.

Тризуб символізує ту ж саму трійцю життєтворчих енергій, що й хрест та шестикутна зірка, тобто Мудрість, Знання і Любов (або Вогонь, Воду й Життя). Тому тризуб можна зустріти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському, його зображення знайдено на варязькому мечі, в гербі французької королеви Анни, на надгробку св. Еріка у Швеції тощо [16, с. 29].

На час прийняття Руссю-Україною християнства тризуб був настільки популярним, що хрест довелось об'єднати з ним в один знак – для сприймання широкими верствами народу. Поєднання хреста й тризуба і сьогодні височить над Києвом на маківці реставрованих Золотих воріт, на маківках Володимирського собору (де тризуб вже ледь помітний).

У прямих предків сучасних українців – слов'янського племені полян, званих також "русь" і "сколоти", як і в їх попередників, панувала трикомпонентна структура суспільства і була поширена легенда про походження полянської (Київської) держави від трьох братів, які "сіли" на трьох київських горах. Зверхники полян-русів, київські князі, так само, як і царі скіфів, карбували на своїх монетах знак Трійці – Тризуб [19, с. 131].

Після проголошення 23 червня Першого Універсалу Центральної Ради з 28 червня почав працювати український уряд – Генеральний Секретаріат. Посаду генерального писаря обіймав Павло Христюк, який з перших днів порушив справу печатки для скріплення урядових актів та різних документів. Детальну інформацію про це подав у своїх споминах Микола Ковалевський: “На скликання спеціальної історичної комісії, яка виробила б проект такої печатки, не було часу, і тому, після консультації з відомим знавцем нашої старовини, директором Київського музею Біляшівським, постановлено було зробити дві печатки – велику для особливо важних актів і малу для поточної праці. Обидві печатки мали в собі Тризуб Володимира, при чім зав’язалась живіша дискусія над справою хреста на Тризубі.

Думки наших знавців поділилися, багато з них твердили, що хрест був долучений до Тризуба щойно в останніх роках правління Володимира і тому княжий герб переважно зберігся без хреста. Були також пропозиції, що нав’язували до традицій Запорізької Січі. Пропонувалось, щоб велика печатка була з Тризубом, а мала була б зроблена за взірцем печатки кошових отаманів Запорізької Січі (козак з рушницею). Однак цю пропозицію одкинуто з огляду на вужчу символіку цієї козацької печатки. Більшість погодилась на тому, що власне Тризуб, залишений нам суверенними князями Київської Руси, повинен і тепер бути гербом української держави і символом наших визвольних змагань”.[1] [Додаток 2].

У березні 1918 року Українська Центральна Рада офіційно ухвалила саме тризуб як державний герб УНР [Додаток 2]. Спершу думка розмістити на гербі тризуб – знак з монети князя Володимира – особливого ентузіазму у політиків не викликала. Ідею підтримав Михайло Грушевський (історик, голова Центральної Ради УНР – ред.), і в одній зі своїх статей він написав, що на гербі молодої української держави чудово би виглядав тризуб.

Але поступово тризуб збільшує кількість своїх прихильників (так, один із авторів українських грошей художник Георгій Нарбут малює його на банкноті). І якщо у 1917 році про тризуб мало хто і знав, то уже в 1918 році тризуб став популярним. [Додаток 2].

Поряд з офіційною функцією державного і релігійного символів Тризуб має в Україні також широку естетичну функцію та функцію оберегу. Тризуб зображався як в орнаментах тканин, килимів, карбування, так і в рукописних текстах книг, на монетах і печатках, на ювелірних виробах, державних відзнаках, підвісках і навіть на посуді.

Крім знаку – тризуба українська державна символіка включає жовто-сині барви.
На відміну від однозначного слова "колір", слово "барва" багатозначне. В старовину воно означало не лише певний колір, але й уніфікований одяг, тобто належність до певної групи людей. Один з діалектних варіантів слова "барва" набув значення матеріального барвника, це слово "фарба", інший "варна" – зберіг лише його друге значення: певної групи людей [20, с.44].

У давніх аріїв було три барви (варни): біла – старшина, жреці-правителі, яких звали рахмани (брахмани); червоно-малинова – воїни (шатри, кшаттії); чорна – сіячі та скотарі (вайш'ї та шудри) [18, с. 62].
Запорожці, як люди, котрі повністю присвятили себе священній війні за Україну, дотримувались звичаїв і символіки барви воїнів – зодягались у червоно-малиновий одяг і мали, крім мирного жовто-синього, бойовий, червоно-малиновий стяг; гетьман мав срібно-білий прапор, військово-магнатські формування – червоно-білий, а військово-народні – червоно-чорний [12, с. 654].

Оскільки гетьман у певних ситуаціях мав виступити то від старшини, то від козацтва, то від селян, а то й від усіх зразу – він мав бунчуки білого, червоного, та чорного кольорів. Біло-червоно-чорна символіка кольорів збереглася в Україні й до сьогоднішнього дня в традиції вишивати червоно-чорним по білому, що символізує єдність усіх груп (барв, варн) в одному народі.

Проте жоден з цих традиційних кольорів не став державною барвою в силу двох причин. Перша з них полягає в тому, що ця барва є спільною для десятків націй і народностей, які розвинулися з єдиної давньоарійської спільності, а друга – в тому, що за цими кольорами протягом тисячоліть, міцно установилася соціальна функція. В українців національною барвою стала інтегруюча релігійна синьо-жовта [18, с. 63].

Національна барва з'являється по всій Україні і, насамперед, у розписах церков та у церковних речах – ризах, фарбованій різьбі іконостасів. Ця барва оживає також у творах мистецтва – мініатюрах і прикрасах, у масовому виготовленні жовто-синіх тканин, у гербах українських земель. Так герб роду Богунів мав голубий щит із золотою підковою і золотим кавалерським хрестом.

Звертає на себе увагу органічна близькість українців різних земель із національною синьо-жовтою барвою, яка виразно виявилася під час середньовіччя, коли почалась повсюдна фіксація та формалізація національної символіки [18, с. 64].
Жовто-синя барва була настільки усвідомленою як національна українська, що узаконення Центральною Радою жовто-синього прапора як державного символу, не викликало жодного сумніву, що до правомірності цього акту.

Формування поняття “національних кольорів” і затвердження національних чи державних прапорів для більшості сучасних держав припадає лише на період ХІХ–ХХ ст. Здебільшого поява таких символів тісно пов’язана з національно-визвольними рухами. Вибір самих знаків індивідуальний у кожному окремому випадку – іноді з апеляцією до історичної традиції давніх форм державності, іноді за основу беруться геральдичні символи політично активнішого регіону, іноді на це впливають певні культурні, політичні, релігійні чи природні особливості. Утвердження синьо-жовтого кольорового поєднання як українських національних барв у сучасному розумінні однозначно можемо датувати 1848 р. і пов’язувати з українським національним відродженням в Галичині.

Поступово це поняття поширюється на Закарпаття, адміністративно підпорядковане угорській частині імперії Габсбургів, а з початком масової еміграції українців у кінці ХІХ ст. за океан – і на поселення в Америці. На українських землях, що входили до складу Російської імперії, де українофільський рух вважався ворожим і переслідувався царським режимом, національні кольори почали утверджуватися лише після революції 1905 р

Справжнім вибухом українського національно-визвольного руху були події після повалення самодержавства в Росії у лютому 1917 р., які й утвердили загальнонаціональний характер символів. Вже 25 березня 1917 р. в Петрограді пройшла масова 20-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді під синьо-жовтими та червоними прапорами.
22 листопада 1917 р. Центральна Рада проголосила створення Української Народної Республіки (УНР) в складі Російської Федерації. Утвердження основної державної символіки – герба і прапора – було нелегкою справою.

14 січня 1918 р. Центральна Рада видала закон про прапори флоту. Прапором військового флоту став синьо-жовтий двоколір, в кантоні на синьому полі зображувався золотий тризуб з білим внутрішнім полем.
22 березня цього ж року ЦР в Києві затвердила державний прапор УНР – жовто-синє полотнище. Таке розташування кольорів було прийнято за наполяганням М.Грушевського, прихильника німецької геральдики (згідно з якою на прапорі зверху розташовували колір гербової фігури, а знизу – колір поля).

2 травня 1918 р., розігнавши ЦР, до влади прийшов уряд гетьмана П.Скоропадського. При ньому був змінений порядок смуг на державному прапорі: зверху стали розташовувати синю. У грудні 1918 р. Гетьманат П.Скоропадського змінила Директорія (1918-1920), за якої збереглись герб-тризуб і синьо-жовтий прапор.

22 січня 1919 р. в Києві був проголошений Акт соборності України, тобто об’єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки. В проекті Конституції УНР, розробленої всеукраїнською національною радою в Кам’янці-Подільському у 1920 р., відзначалось, що державними кольорами Української Держави є синій і жовтий.

У грудні 1917 р. в Харкові утворився революційний уряд Радянської України, що не визнав ЦР. На I з’їзді Рад України 11-12 грудня 1917 р. обрали ЦВК УНР і проголосили Українську Народну Республіку Рад робітничих, селянських, солдатських і козацьких депутатів. Прапором республіки було червоне полотнище з національним жовто-синім кантоном.
Наразі наш прапор майорить на вершинах Гімалаїв, Ельбрусу й Кіліманджаро, а жовто-синя барва, як Українська національна символіка, утвердилась на всіх материках планети.

Що стосується національного гімну України, то ним став вірш визначного патріота і вченого, поета і громадського діяча Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».

Історія створення українського гімну починається 1862 року, коли український етнограф, фольклорист і поет Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна». Одразу після написання вірша його поклав на музику друг і однодумець П. Чубинського М. Лисенко. Створена на його мелодію пісня набула певного поширення на Наддніпрянщині і час від часу звучала до початку XX ст. Згодом музику до вірша П. Чубинського створив і К. Стеценко. Проте остаточно пісня-гімн «Ще не вмерла Україна» утвердилась у свідомості українського народу саме в співавторстві П.Чубинського і М. Вербицького.

Михайло Вербицький — один із перших композиторів-професіоналів Галичини, яскравий представник національної композиторської школи. У 1863 році він написав музику на вірші Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна», яка нині відома як Державний Гімн України.

На хвилі піднесення українського патріотичного і духовного життя на в 60-х роках XIX ст. в одному із львівських журналів було надруковано вірш «Ще не вмерла Україна». Цей вірш сподобався М. Вербицькому своїм патріотичним змістом, легкістю форми, і він поклав його на музику спочатку як солоспів у супроводі гітари. Згодом М. Вербицький зробив із пісні-солоспіву хорову композицію. На тлі інших пісень духовно-патріотичного змісту «Ще не вмерла Україна» вирізняється широтою осмислення історичної долі народу, передбаченням його духовного відродження. Як національний гімн пісня «Ще не вмерла Україна» була визнана І. Франком, Лесею Українкою, українськими громадами за кордоном.

Особливо знаковим було авторство пісні, адже її створили наддніпрянець і галичанин, що знаменувало соборність українських земель. У наш час як Державний Гімн України було затверджено слова першого куплету і приспіву пісні П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» на музику М. Вербицького.
Рукописний текст і ноти цього твору зберігаються в Науковій бібліотеці імені В. Стефаника НАН України Державний Герб – це закріплений у законодавстві офіційний умовний знак, який через графічне чи кольорове зображення окремих фігур виражає коло певних ідей політичного характеру та символізує суверенітет держави.

Державний Гімн – це закріплена в законодавстві країни музично-поетична емблема держави, яка через систему (набір) музично-поетичних образів виражає певне коло ідей політичного характеру та символізує суверенну державу. Державний Гімн України – це національний гімн на музику М. Вербицького. Державний Гімн як офіційний символ держави виконують під час підняття Державного Прапора, відкриття урочистих засідань, на початку офіційних зустрічей на найвищому рівні, прийняття військової присяги, відкритті спортивних змагань тощо. Слова Гімну затверджуються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Підсумовуючи викладене у дослідницькій роботі (проєкті) з історії України на тему "Історія формування державних символів України, їх значення і використання в Україні у різні історичні періоди" можна зробити такі висновки:
У статті 20 Конституції України передбачено, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Під державними символами України розуміються закріплені у законодавстві офіційні графічні чи звукові зображення, в яких втілюються національні ідеї, що символізують державність України. Державні символи затверджуються Верховною Радою України. Основою державних символів є державний суверенітет.

Характерними ознаками державних символів є те, що вони:

• виражають національний менталітет, національні ідеї політичного чи історичного змісту;
• мають загальнообов'язковий характер.

Державні символи є складовою частиною більш широкого поняття "державні атрибути", до числа яких входять також столиця держави, офіційна назва держави, державна мова, державна печатка, національні пісні, почесні значки, державні штандарти.

Отже, державні символи – це умовні знаки державності та суверенітету, частина більш широкого поняття – "атрибути державності". Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гімн України – національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України".

Державні символи – основа історичної свідомості українців, процесів українського державотворення. Зображення державної символіки традиційне на українських землях і є культурною спадщиною українського народу. Кольори Державного Прапора, зображення Державного Герба, текст Державного Гімну – історично-культурна спадщина українського народу. Протягом століть під жовто-блакитними стягами та зображенням герба консолідувалася українська нація у звитяжній боротьбі за волю та незалежність.

При роботі над навчальним дослідницьким проєктом про історію формування державних символів України та їх значення, ми також зрозуміли, що символи незалежної України покликані формувати патріотичні почуття молоді. Водночас очевидною є необхідність підготовки на державному рівні регламентуючих документів та методичних матеріалів, а також випуск масовим тиражем тематичних посібників для шкіл.

1. Андрій ГРЕЧИЛО Утвердження українських національно-державних символів у 1917–1920 рр. «Військово-історичний альманах» 2013, ч. 1-2 (25-26)
2. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к96-ВР в ред. від 04.02.2011 р. //http://zakon.rada.gov.ua.
3. Про Державний Гімн України% Закон України від 06.03.2003 р. № 602-ІV в ред. від 06.03.2003 р. //http://zakon.rada.gov.ua.
4. Конституційне право України: Підручник / Под ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2003. – 732 с.
5. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник. – 3-тє вид., доп. – К.: Атіка, 2006. – 568 с.
6. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 356 с.
7. Шевчук В. П., Тараненко М. Г. Історія української державності: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1999. – 480 с.
8. Баглай М. В., Туманов В. А. Малая энциклопедия конституционного права. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: БЕК, 2003. – 694 с.
9. Головченко В. В. Державна символіка // Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. – К.: Істина, 2003. – С. 324 – 327.
10. Головченко В. В., Потьомкін А. О. Державна символіка потребує захисту // Юридичний вісник України. – 2005. – № 40 (536). – C. 10.
11. Головченко В. В., Ковальський В. С., Лоха Л. О. Правова енциклопедія школяра. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 558 c.
12. Конституционное (государственное) право: Справочник / Под ред. В. И. Лафитского. – М.: Юристь, 1995. – З86 с.
13. Лозко Г. Українське народознавство. – К.: Либідь, 1995. – 710 с.
14. Mодзалевський В., Нарбут Г. До питання про Державний Герб України // Наше минуле. – K.: Либідь, 1991. – С. 26 – 48.
15. Національна символіка. – К.: Либідь, 1991. – 210 с.

Срібляник Київського князя Володимира Великого із зображенням його княжого знака. Вага – 3,46 г, у діаметрі мав 27 мм.

Золота монета періоду України-Русі. Златник Великого князя Київського Володимира.

Печатка різних установ УНР 1918-1920 рр.

Тризуб – державний герб УНР

Банкнота Української Народної Республіки 1918 року номіналом 500 гривень.

Архівні документи з питання створення Державного Прапору України.
Постанова Верховної Ради України "Про Державний прапор України". 28 січня 1992 р. ЦДАВО України, ф. 1, оп. 16, спр. 4740, арк. 11.

Документи конкурсу на створення Державного герба України (листи громадян, ескізи герба).

17 липня 1991 р. - 22 жовтня 1991 р. ЦДАВО України, ф. 1, оп. 22, спр. 2067, арк. 139.