Проєкт "Українці - нація сміливих і нескорених"

У науково-дослідницькій роботі (проєкті) з української літератури на тему «Українці - нація сміливих і нескорених» учениця 7 класу розповіла про роль літературних творів у формуванні національної свідомості, а також вивчила історичні та культурні контексти, що вплинули на формування сміливості та нескореності українців.

Докладніше про роботу:

У своєму навчальному творчому проєкті учениця 7 класу, досліджуючи українців - націю сміливих і нескорених, створює порівняльний аналіз діяльності Тараса Шевченко та Лесі Українки, а також сучасних поетів і діячів Ліни Костенко, Ірени Карпи і Сергія Жадана, який показав спільні риси та відмінності у їхніх внесках у розвиток української національної ідентичності.

Протягом проєктної дослідницької роботи про українців - націю сміливих, нескорених автор приходить до висновку про те, що вивчені нею відомі письменники визначаються своєю винятковістю, вони були непоборними у своєму прагненні захищати українську мову, культуру та національну самобутність.

Зміст

Вступ

1. Слово, що не згасає: Тарас Шевченко
2. Олена Пчілка — оберіг славетного народу
3. Леся Українка — безкрайній вогонь творчості

Висновки
Список використаних джерел

Українці — народ, що визначається своєю сміливістю та нескореністю, зберігаючи в собі духовну силу та національну гідність. Вивчення цієї теми має велике значення в контексті сучасної суспільної динаміки та відзначається актуальністю в змісті культурно-історичного розвитку нації.

Актуальність теми: Національний характер України, зокрема мужність і нескореність є важливою основою сучасної ідентичності країни. Вивчення цих особливостей сприяє формуванню національної самосвідомості та кращому розумінню процесу збереження культурної спадщини.

Мета дослідження: Розкриття сутності національного характеру українців через призму їхньої сміливості та нескореності.

Об'єктом дослідження: є український національний характер.

Предметом дослідження: історичні та культурні контексти, що вплинули на формування цих рис.

Результати дослідження сприяють кращому розумінню українського духу, а їх наукове використання визначить внесок у розвиток соціокультурної науки та формування національної ідентичності. Ця робота має не лише теоретичне значення, а й може слугувати джерелом практичних рекомендацій для збереження та розвитку української національної самосвідомості в майбутньому.

Для досягнення поставленої мети розкриття сутності національного характеру українців через призму сміливості та нескореності, використовуються різноманітні методи, що дозволяють глибше вдатися в історичні, культурні та літературні аспекти обраної теми. Аналіз літературних джерел враховує різноманітність поглядів національного характеру, взято до уваги роль літературних творів у формуванні національної свідомості.

Історичний огляд спрямовує зусилля на розгляд ключових періодів в історії України, що вплинули на формування національного характеру. Це охопить періоди від Тараса Шевченка і Лесі Українки до сучасності, розкриваючи етапи боротьби за незалежність та гідність.

Створювала порівняльний аналіз діяльності видатних особистостей, таких як: Тарас Шевченко та Леся Українка, Василь Стус, Олена Теліга, Євген Маланюк. А також сучасних поетів і діячів, як: Ліна Костенко, Ірена Карпа і Сергій Жадан. Завдяки аналізу я визначила спільні риси та відмінності у їхніх внесках у розвиток української національної ідентичності. Цей підхід дозволить уникнути однобічного погляду та врахувати різноманіття подій, які вплинули на формування національного характеру.

Вибір зазначених особистостей обумовлений їхнім особливим внеском у різні етапи історії України. Вони виступають, як символи національної гордості, а їхня боротьба за свободу та гідність є не лише історичним фактом, але й важливою ланкою в ланцюгу формування українського характеру.

Дослідження пропонує новий погляд на спадщину цих особистостей та розкриває їхній вплив на формування національної ідентичності українців, а також надає рекомендації для використання отриманих результатів у вихованні та розвитку національної самосвідомості.

Тарас Шевченко та Леся Українка, як класичні представники, стали керівниками у боротьбі за гідність та вільну думку. Їхні твори відзначаються глибоким патріотизмом і відданістю ідеям національного відродження. Ліна Костенко, та Ірена Карпа – визначні особистості, що втілюють дух сучасної України та її національної ідентичності. Кожна з них вражає непересічною сміливістю та силою. Їхні твори стають мостом між минулим і сучасністю, відзначаючи сутність українського духу та непохитність національної ідентичності.

Ліна Костенко, народжена в епоху радянського режиму, у своїх творах виступає за права людини та національну свободу. Її поезія – це вираз сили та волі до вищих ідеалів, виклик тоталітарним обмеженням, доказ того, що слово може бути могутнішим за будь-які бар'єри.
Ірена Карпа, відома своєю сучасною творчістю і своєю громадською позицією, також вражає своєю непохитною силою та визначеним ставленням до війни в Україні.

Сергій Жадан, сучасний письменник і прозаїк, вирізняється особливою енергією та сміливістю у висловлюваннях. У останні роки з'явились нові талановиті письменники, які висвітлюють події російсько-української війни, розпочинаючи з 2014 року і також вже з 24 лютого 2022 року. Літературні твори, есе, роздуми про країну, життя у війні й поза нею, записки з фронту та з оточених міст, найкраще відображають ці події. Документалістика активно реагує та вивчає розвиток російсько-української війни в реальному часі.

Всі ці діячі, поети, письменники не лише творять літературні шедеври, але й стають символами сучасної сили української культури. Їхня сміливість та гідність віддзеркалені у творчості, впливають на покоління та закликають до збереження та розвитку української національної ідентичності.

Вони є ключовими фігурами в українській літературі, їхні твори насичені національними ідеями, сміливістю та бажанням досягти свободу та незалежності. Відображають глибину української духовності, стаючи важливим елементом для аналізу національного характеру українців.

Розглядаючи їх у контексті дослідження, ми зможемо глибше розуміти сутність українського національного характеру, аналізуючи як минуле, так і сучасність через призму творчості та діяльності цих визначних особистостей. Такий підхід дозволить нам краще розкрити характер українців через призму їхньої сміливості і нескореності. Неперевершений дух, допомагає українцям протистояти випробуванням часу та зберігати свою національну ідентичність.

Структура: Робота складається зі вступу, основних розділів (історичний контекст, аналіз творчості, вплив видатних особистостей), висновків і рекомендацій, списку використаної літератури.
 

Українці – вільні, сильні, незламні, незалежні! Українці - нація нескорених, яка творить майбутнє в сьогоденні під жовто-блакитним прапором! Український прапор є символом незламності, символом волі, символом Незалежності! Під жовто-блакитним прапором воюють за свою землю, а не за чужу, під ним ростять дітей, роблять наукові відкриття, творять мистецтво, перемагають у спорті, будують, живуть щирі, вільні, щасливі люди! Так було і буде завжди!

Протягом своєї тисячолітньої історії українці безліч разів підтверджували свою гідність, борючись за свою землю, волю та свободу. Неодноразово виявляли свою неприборканість і стійкість, вказуючи на те, що ніщо не здатне нас зламати, ніщо не здатне відібрати бажання мати вільну думку та виступати проти ворога. Історія свідчить про те, що у нас неодноразово намагалися відібрати волю. Ми протистояли роками окупації та тотальній де українізації.

Як найяскравіший період української історії ми визнаємо добу Запорізької Січі – часи існування козацької християнської республіки. У цей період виділяється велика відвага, військовий досвід та кмітливість, які заслуговують поваги та наслідування. Запорозька Січ внесла значний внесок у високу культурність української держави в слов'янському світі того часу.

Однією з ключових рис козацького менталітету була висока громадянська свідомість наших предків. Сьогодні важливо відроджувати цю рису для збереження та розвитку національної ідентичності. Проте, подальша доля українського народу виявилася гіркою. Джерело: https://doslidnyky.com/node/1291

Символи національної ідентичності не завжди обмежуються лише національним прапором, гербом і гімном. Існують люди, які стають символами не лише певної історичної епохи, але й уособлюють дух і традиції цілої нації. В Україні одним із таких символів є, безсумнівно, Тарас Шевченко.

«Великий Кобзар», «Пророк», «Геній українського народу» – коли ми чуємо ці слова, ми відразу згадуємо талановитого поета, живописця, пророка – Тараса Григоровича Шевченка. Сучасний та майбутній шлях України, так само як і її минуле, важко уявити без Тараса Григоровича Шевченка, без потужної духовності його поетичного слова. Це ім'я сьогодні слугує основною ознакою ідентифікації України та її громадян.

Якщо вірити в Божий замисел, то Тарас Шевченко був посланий нам від Бога, щоб нещасна, розтерзана війною Україна нарешті знайшла зцілення. Пророкуючи нам у своєму творі, Він став задумом Божого послання: «Хто ми? Чиї сини, яких батьків, ким, за що закуті?»

Тарас Шевченко максимально передає духовність українця у всій її різноманітності, включаючи як позитивні, так і негативні аспекти. Його поезія дозволяє створити повне уявлення про всі ментальні риси нашого народу. А через творчість Шевченка можна здійснити глибше розуміння української духовності. Для іноземців він є своєрідною енциклопедією українця, яка допомагає осмислити культурні та історичні особливості народу. Для українців , Шевченко служить своєрідним дзеркалом, в якому вони можуть побачити не лише причини своїх перемог, але й, частіше за все, причини своїх помилок.

Шевченко зі своїми бунтівним характером, незалежною та блискучою думкою і гострим язиком був занадто сміливим для багатьох. Багато людей, не знали, захоплюватися його товариством, чи боятися його, чи хвалити його твори, чи лаяти їх. Тарас Шевченко був особистістю, яка завжди висвітлювала боротьбу проти ворогів свого народу, наполегливо боролася з лихом і втягувала інших у цей поєдинок. За словами його дослідника, ті, хто перебували в його товаристві, відчували себе, немовби тримаючи запалену свічку в руках, стоячи в пороховому льоху. В 1846 році, у Києві, Тарас Шевченко перебував у домі одного з панів.

Перед гостями він читав свої вірші, наповнені полум'яним виразом і глибокими почуттями, з великим запалом. Пізніше той пан оповідав про це читання і про те, що він тоді відчував. “ Не думайте, що це були почуття хвилювання і захоплення, чи велика радість почути нові думки з уст самого пророка. Ні! Той пан дуже тремтів за свій спокій, він весь час дивився на двері, бо боявся, щоб хто-небудь сторонній не підслухав, і потиху наказав своєму лакеєві, щоб він прийшов і голосно сказав, що його кличе генерал-губернатор. Лакей виконав доручення. Гості, звичайно, поспішили розійтися. А з ними й Шевченко ”.

Тож цілком очевидно, що ті персони, для яких найважливішим був власний спокій і згода з усіма впливовими людьми, боялися стикатися з таким , як Шевченко. Серед багатьох прихильників і друзів Шевченка фактично не було жодного, хто б надавав йому ідейну підтримку. Багато хто висловлював співчуття та жалю до Шевченка, кілька осіб навіть надавали допомогу, але ніхто принципово не висловлював похвалу за сам вчинок Шевченка, його тон, тактику та позицію в боротьбі. Одним словом, для багатьох він був занадто небезпечним приятелем.

Що підштовхує нас до читання творів Шевченка? Він завжди у центрі уваги! Те, що Великий Тарас написав. Має прямий зв'язок і із сучасними подіями в Україні. Тарас Шевченко, як великий мислитель та словесник українського народу, своїми думками осягає віддалене майбутнє. Він, як пророк здатний передбачити численні важливі історичні події: «Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече ріками Кров у синє море Дітей ваших».

Нас завжди вражають сильні особистості, ті, хто надихає та володіє лідерськими якостями. Таким лідером був Шевченко, обдарований великою внутрішньою силою. Шевченко став неофіційним духовним лідером, його сила, погляди, волелюбний дух і нескореність – це невіддільна частина генетичного коду українців, віддані йому покоління за поколінням. І це залишається назавжди.

Своїми творами він передбачав тяжку війну України з російським агресором та вказував на те, що ідея «руського міру» є не новою, адже вона існувала і в його час. Так само як і кілька століть тому, Україна знаходиться у полум'ї неоголошеної війни, як і за часів Коліївщини. Країна втрачає своїх синів – найкращих представників нації – через військові події. У зв'язку з цим, твори Тараса Шевченка, такі як «І мертвим, і живим...», «Єретик», «Кавказ» набувають особливої глибини й сприйняття. Тараса Шевченка можна заслужено вважати легендарним пророком на всі часи.

Його висловлення « Боріться – поборете! Вам Бог помагає!» віддзвеніло під час Революції Гідності (2013–2014 рр.) і лунає в окопах непохитної України під час повномасштабної війни. Великий Тарас не лише передбачав загрозу від вічного ворога України, але і вказував на шляхи, які нам слід обрати, щоб витримати, зберегти націю та державу – через боротьбу.

«Боріться – поборете, Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава і воля свята»
Це головне пророцтво Тараса Григоровича для сучасної України. Сьогодні наша армія втілює це пророцтво Шевченка, здійснюючи знищення ворога з Божою допомогою.

Цивільну відвагу завжди мала й Олена Пчілка, проявляючи її на кожному кроці й викликаючи дивування свого оточення. Олена Пчілка вражала своєю гідністю та наполегливістю, перекладаючи підручники своїх дітей на українську мову і навчаючи їх сама. І це було в той час, коли більшість видатних українських патріотів водили своїх дітей до російської школи, яка, за словами Пчілки, калічила душі молоді.

Пчілка вважала, що український народ втрачає свою самобутність на користь ідеалу московської культури. Олена Пчілка сміливо висловлювала правду усім тим, хто виявляв двоєдушність, переслідуючи їх за моральне фарисейство. Вона проігнорувала заборону наддніпрянцям виступати з українськими привітаннями під час свята Котляревського в Полтаві. Виступаючи виключно своєю рідною мовою, вона фактично заткнула присутню владу. Олена Пчілка – хрещена мати українського націоналізму!

Ольга Косач (О. Пчілка) - активно діяла в епіцентрі українського культурного руху. Протягом усього свого життя вона брала участь в організації Шевченківських свят, була членом правління Київського літературно-артистичного товариства та Українського клубу. Вона також брала активну участь у влаштуванні свят з нагоди відкриття пам'ятника І. Котляревському в Полтаві та, як член делегації, зустрічала прем’єр-міністра Вітте для обговорення скасування указу, який забороняв українську мову в багатьох сферах життя.

Вже навіть за радянських часів О. Пчілка не припиняла боротися за українську мову, розповідали як вона провела справжній допит з докорами та звинуваченнями у зраді серед депутатів із Полтавщини. «Я не можу уявити, як можна не володіти мовою свого народу та не бажати її вивчати, особливо якщо ви обрані представниками цього народу», – гостро висловлювалася Пчілка.

У квартирі, яку орендувала родина Косачів, функціонували редакції двох журналів, які видавала Олена Пчілка — це громадський і літературний часопис «Рідний Край» і перший на Наддніпрянській Україні журнал для дітей «Молода Україна».

Навіть під час періоду радянської влади, коли майно націоналізували, маєток у Зеленому Гаю був зруйнований, і сама Пчілка перебувала у в'язниці, вона продовжувала свою діяльність у галузі української дитячої літератури та виховання молоді. У 1925 році Олену Пчілку обрали членом-кореспондентом Української академії наук. Вона стала першою жінкою, яка отримала цей статус у галузі фольклору та етнографії.

У 1929 році до неї прийшли з наміром арештувати за зв'язки з Союзом визволення України, але лише тяжка хвороба та смерть врятували її від репресій. У 1963 році Косач-Борисова з глибоким смутком писала, що за радянської епохи майже не приділяли уваги Олені Пчілці. Також виникла інша «традиція» - додавати негативні характеристики до її особистості.

«Спогади, які могли б відобразити її справжній духовний образ, не отримали можливості бути опублікованими. Якщо вже було неможливо повністю уникнути згадок про Олену Пчілку (наприклад, у біографії Лесі Українки), то її ім'я завжди супроводжувалося словами «буржуазної націоналістки...» - констатувала Косач-Борисова.

Кажуть, історія і час розсудить. І суд історії, історії страждань українського народу, показав правдивість її поведінки, її впертої прямолінійності. Один з публіцистів писав, що постать Олени Пчілки в історії воюючого українства займає одне з найперших місць. І не дивно, що саме така мати подарувала своїй нації Лесю Українку.

Лариса Косач, відома як Леся Українка, народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському. Її вагомий внесок у розвиток української культури визнаний, і вона відзначилася на міжнародному рівні. Тим не менше, довгий час її творчий внесок у світову літературу занижували, а її образ спотворено.
Сучасники критикували Лесю Українку за те, що вона активно творила драми на ранньохристиянські та античні теми, висловлюючи бажання більше присвятити свій талант українській історії.

Коли Леся Українка зверталася до теми Греції, захопленої Римом, вона мала на увазі саме Україну. У своїй драмі «Вавилонський полон» вона говорила про український народ, який переживає тяжкості поневолення і повинен пройти випробування, вистояти перед випробуваннями. Леся Українка використовувала історичний контекст, висловлювала свої думки й роздуми в контексті своєї епохи.

Більшість сучасників Лариси Петрівни, які колись недооцінювали Олену Пчілку, так само не розуміли її геніальну дочку Лесю Українку. На їх погляд вона одягалася негарно, занадто просто, без смаку, і була з дивними ідеями. Вона їм була чужа і не зрозумілим був її шлях. У той період, коли більшість мала на меті лише забезпечення освіти для народу, вона висловлювала таку жіночу химерну примху, як боротьба за повне визволення українського народу.

Пам'ятаємо, що Леся Українка створила 22 драматичні твори, слід зауважити, що в контексті поточної теми особливо важлива історія «Боярині» – єдиної п'єси, яка розглядає події в українсько-російських відносинах. Цей твір Леся написала під час лікування в Єгипті у 1910 році, і його опублікували вже після смерті авторки у 1914 році. Цікаво, що вперше театральну постановку «Боярині» вирішила втілити трупа Миколи Садовського у Кам'янець-Подільському, де перебував Уряд УНР. На прем'єрі у 1919 році було присутнє все керівництво тодішньої України під керівництвом Симона Петлюри!

Цей твір Лесі Українки був заборонений, «Бояриня» навіть не увійшла до повного зібрання творів Лесі Українки. Лише у 1989 році п'єсу спочатку опублікували, а потім здійснили театральну постановку.
Зміст «Боярині», яку заборонила влада Лесі Українки, висвітлює принципові відмінності в культурі, менталітеті та побуті двох різних народів – українського та російського. Тому що ми надто різні і не випадково головна героїня п'єси стверджує, що в Україні місяць світить ясніше, ніж в Росії сонце. Леся Українка стала символом безкомпромісної боротьби за повне життя націй і людини.

На межі XIX і XX століть відбувається важливий етап у формуванні усвідомлення української ідентичності. Цей період відзначається переходом від українофільства , а також від народолюбства до усвідомлення національної самосвідомості. Це час, коли гостро відчутна потреба в українській культурі й вірі. Леся Українка свідомо бере на себе виклик цього періоду, залишаючи значний внесок у формування національної свідомості. Цей час вимагає від неї великого зусилля, але вона залишає вагомий слід у формуванні ідентичності наступних поколінь.

Леся Українка проходе шлях до зрілого розуміння своєї національної та християнської ідентичності, що відзначається відчутною різницею між її ранньою і пізньою творчістю. Ця різниця свідчить не лише про її власний розвиток, але й про важливий внесок у розуміння цінностей для сучасників і майбутніх поколінь.

Письменниця Оксана Забужко висловлює думку, що сучасна європейська культура в цей час втілює ідеї, які Леся Українка висловила раніше. За її словами, вражає те, як у минулі часи в Україні, яка не існувала політично та на мапі, з'явилася письменниця, що «писала так, ніби Україна вже існує, ніби це сучасна нація». За переконанням Оксани Забужко, саме Леся Українка видала українцям «паспорт», що свідчить про наше існування як культурної нації.

Україна вже більше ніж 30 років існує як окрема та незалежна держава. Підтверджуючи унікальність своєї території, мови й історії, Україна пройшла складний шлях розвитку та визначення своєї національної самосвідомості та гідності. Протягом багатьох років вона боролася за право на незалежність.

Сьогодні Україна та український народ знову переживає важкі часи, для багатьох українців питання свободи та волі як ніколи є важливим та актуальним. І знову незалежність та свобода стоять на вершині цінностей, які ми захищаємо навіть ціною власних життів.

Українці своє прагнення до свободи, до волі часто висловлювали у пісенній та літературній творчості. Наша рідна земля в усі часи була багата на талановитих митців-письменників та поетів, творчості яких завжди було достатньо для того, щоб ствердити своєрідність і велич української літератури та довести її силу в усьому світі. Сучасна українська література – це більше, ніж література.

Ліна Костенко – перлина сучасної української літератури. Її твори вражають не лише своєю цікавістю і точністю, але й глибоко відповідають сучасним реаліям. Протягом багатьох років вона залишається справжньою борчинею проти неправди, показовості та пристосування, а основною її зброєю є саме її творчість. Вона вміє зачаровувати, змушує задумуватися, мріяти й діяти.

Ця поетеса увірвалася в українську літературу разом із духом шістдесятництва, але тримається на п’єдесталі й досі. Ліна Костенко – це наш голос, це наша пісня, наша душа. Вона є прямий духовний нащадок великого Шевченка та Лесі Українки. Саме її називають «залізною леді» української поезії.
Творчість Ліни Костенко – це жива історія України, втілення її культури, вираз її безкомпромісності та інтелекту, а також загадкова таємниця людського буття. Її літературне служіння є взірцем благородства перед словом. Багато віршів у Ліни Костенко на тему патріотизму, націоналізму, де вона застерігає від малоросійства та меншовартості, натомість пропонує формувати власну національну ідею.

Вірші Ліни Костенко заспокоюють, надихають, а іноді й знімають рожеві окуляри. На її думку, справжні патріоти – не ті, які в столиці співають "Ще не вмерла", а ті, котрі їдуть туди, де вмерла. Зараз вона багато пише про сучасну війну, про незламний дух українців навіть у такі страшні часи, про стійкість та віру в перемогу.

Протягом багатьох днів Україна боронить свою незалежність від агресивної атаки з боку Московії. Наша країна оповита неправедною війною, де противники не знають честі та не дотримуються жодних правил. Ворожа армія, наповнена злобою і безглуздям, безперервно обстрілює наші міста, завдаючи уражень житловим кварталам, дитячим садочкам та пам'яткам нашої культури, сіючи смерть та руйнацію.

Українці – нація нескорених. Український народ, попри випробування війни та непрості часи, виявив неймовірну силу та незламність. Сотні синів і дочок боронять рідну землю. Це справжні патріоти України, виявляють величезну саможертовність, залишаючись вірними своїм переконанням та захищаючи свободу та незалежність своєї нації. Вони впевнені у своїх силах та віддані своїй країні. Вони не тільки стикаються з викликами бойових дій, але і виражають свою внутрішню силу та віру через літературні шедеври.

Вірші, написані українськими поетами під час війни, віддзеркалюють глибокі почуття та емоції, які наповнюють серце народу. Ці твори стають актом спротиву, підкреслюючи міць та відданість українців своєму краю. Поезії виступають важливим засобом вираження колективної духовності та твердого рішення не впадати у відчай перед випробуваннями.

У творах сучасних письменників, присвячених російсько-українській війні з 2014 по 2024 рік, виразно відображено героїзм та надзвичайну силу людей, які вирушили на фронт для захисту своєї країни. Ці літературні твори розкривають внутрішні конфлікти, емоційні випробування та велич національного духу, створюючи образи справжніх героїв, що стоять на передовій заради свободи та незалежності України. Сучасна українська поезія стала виразником сильного духу та внутрішньої сили, які пройшли випробування війни. Поетичні тексти переповнені глибоким болем, патріотизмом та силою людського духу.

Наші майстри слова, що обличчям до обличчя стикалися з реальністю війни, виливають свої почуття та думки на сторінках творів. У цьому контексті війна не лише тема, але й виклик для поетів та письменників виразити непередбачувані аспекти людського досвіду — від найтемніших тіней страждань до яскравого світла сподівань. Поетичні твори трансформують біль і розчарування у сприйняття сутності людської сили та вольової витриманості.

Автори сучасних творів, які ще вчора були викладачами, вихователями, фотографами або SMM-никами мусили стати військовими на захист країни. Сучасні українські поети, через свої вірші, стають мовцями оповідей сучасного покоління, зокрема тих, хто пройшов через випробування війни. Їхні слова — це крила, що підіймати душу та допомагають знайти внутрішню міць у найтемніших моментах. Відчуття гідності, любові до рідної землі та віра в щасливе майбутнє освітлюють сторінки сучасної української поезії, надаючи силу українському духу в часи випробувань.

Та ми платимо найвищу ціну за захист нашої незалежності та свободи. Ми втрачаємо цвіт нашої нації. Ми воюємо такими як Юрій Руф, Гліб Бабич, Володимир Вакуленко, Максим Кривцов. «Це ще одне «Розстріляне Відродження», — заявила Оксана Забужко і зауважила, що Вікторія Амеліна — письменниця, що загинула унаслідок ракетного удару по Краматорську у червні 2023 року, — «відчула це першою».

Про таких людей, потрібно пам'ятати, розповідати іншим не лише в контексті війни, а й в контексті широкої культури. Для збереження в пам’яті не лише трагічних обставин, але й внеску цих особистостей в розвиток культурного спадку. Це ще важливо для того, щоб через 50 років чергові "харошиє русскіє", нащадки теперішніх вбивць, нам не мали права сказати, що ніякої української культури нема, що у нас замало поетів, письменників, митців.

Сьогодні Україні необхідна інтелектуальна українізація, це важливо, бо інакше, наше майбутнє знову будуватиметься за чужими правилами. Тому ми маємо за них пам’ятати. Їх життя покладене на вівтар патріотизму та творчості, воно стало символом відданості країні й цінності свободи. Їх творчість, це своєрідна римована пропаганда. Вони встигли стати воїнами й поетами — так багато за таке коротке життя. Їх трагічна загибель стає свідченням безперервної боротьби українців за право на самовизначення та збереження культурної самостійності.

Повномасштабне військове вторгнення РФ в Україну у 2022 році сприяло об'єднанню українського народу. Цей конфлікт став каталізатором єдності й згуртованості нації в боротьбі за свою національну самобутність та територіальну цілісність. Для усього світу українці стали символом сильних та вольових людей, які висловлюють рішучість та відданість своїй країні та ідеям свободи, стають прикладом та надихають інших своєю силою і волею до перемоги.

Всі ці історичні події підтверджують вроджені прагнення українців до гідності, свободи та бажання жити в європейській спільноті. Вони показують готовність нації захищати свою державу та право самостійно визначати своє майбутнє.
Ми нація незламних, незалежність — це те, за що ми воюємо. Як писала Ліна Костенко: «У нас немає часу на поразку». Ми українці народ переможець!

У дослідницькій роботі (проєкті) з української літератури на тему «Українці - нація сміливих, нескорених» учениця прийшла до висновку про те, що розглянуті літературні постаті – Тарас Шевченко, Олена Пчілка і Леся Українка – визначаються своєю винятковістю, вони стали непоборними у своїй гідності та прагненні захищати українську мову, культуру та національну самобутність.

Шевченко, визнаний геній української поезії, займає перше місце серед визначальних фігур української історії. Його твори, багаті не тільки поетичною красою, але й соціальною гостротою, які актуальні й донині. Тарас Шевченко, пригнічений кріпацьким ярмом, взяв на себе важку місію підняття духу свого народу через поезію та малюнки.

Шевченко порушив питання про соціальну нерівність, кріпацтво, та боротьбу за національну незалежність. Його глибокий гуманізм у віршах, в яких він засуджував владарів, які пригнічували народ, та закликав до боротьби за свободу та гідність. Шевченківський «Кобзар» став символом національного визволення, закликаючи мільйони до боротьби за права та незалежність. Поетичний голос Тараса виступав за гідність кожного українця, вражаючи силою свого пророчого слова. Навіть у суворій сучасності його слова віддзеркалюють тяжіння українського народу до свободи.

Олена Пчілка була високоосвіченою письменницею і громадською діячкою, вона боролася за права свого народу, мовну та культурну самобутність. Її гідність і відвага проявилися у найтемніших періодах історії, коли політичні обставини загрожували існуванню української ідентичності. Олена Пчілка відзначилася видатним проявом героїзму, своїм виступом проти указу, який встановлював обмеження на використання української мови.

Вона не лише проводила зустрічі з прем'єр-міністром для розв'язання цього питання, але також виступала проти цього неправомірного акту через засоби масової інформації. Її наполегливість і сміливість в цей момент служили прикладом того, як одна людина може відігравати роль необхідного усім лідера для перемоги духу над системним пригніченням. Пчілка не лише стала прапороносцем боротьби за мовні та культурні права, але й була прикладом для інших, виховуючи своїх дітей в патріотичному дусі, залишаючи свій внесок у розвиток української літератури та дитячої освіти.

Леся Українка, у свою чергу, визначилася сильним жіночим голосом, стаючи символом боротьби за права жінок та свободу всього народу. Її творчість, як і творчість Шевченка та Пчілки, виступала проти соціальної несправедливості та репресій. Поема «Бояриня», заборонена у часи царської та радянської влади, залишилася актуальною антитезою культур та цінностей українського та російського світів.

Леся Українка вказує на принципові відмінності в культурі, менталітеті та побуті двох різних народів – українського та російського. Вона відіграла важливу роль у визначенні національного характеру, прокладаючи шлях для майбутніх поколінь.

1. Гроно нездоланих співців. Літературні портрети українських письменників ХХ сторіччя. Київ: Український письменник, 1997. 282 с.
2. Оксана Забужко. Планета полин. Вибрані есеї. Київ : Видавничий дім "Комора", 2020. 384с.
3. Поезія із-за ґрат. Антологія. Поетична творчість українських політв'язнів радянських тюрем і концтаборів. Київ: "Смолоскип". 2012. 872с.
4. Юрій Лавріненко. Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933. Київ: "Смолоскип". 2003. 976с.
5. Євген Маланюк. Невичерпальність. Київ:"Веселка". 2001. 318с.
6. Микола Жулинський. Олег Ольжич і Олена Теліга. Київ: Видавництво імені Олени Теліги. 2001. 144с.
7. Василь Стус. Таборований зошит. Київ: Факт. 2008. 452с.
8. Тетяна Ананченко. "України часточка- в мені..." Одеса: "Друк". 2006. 278с.
9. Валерій Пузік. Моноліт. Збірка оповідань. Київ: ДІПА. 2018. 256с.
10. Гліб Бабіч. Вірші та пісні. Київ: Видавництво «Білка». 2021. 237с.
11. 14 друзей хунты. Київ: ДИПА. 2017. 336с.
12. Володимир Вакуленко-К. Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші. Харків: Vivat. 2023. 193с.
13. Руф Ю. На зламі епох. Збірка націоналістичної поезії. Львів: Видавничий дім «Панорама», 2016.144 с.
14. http://www.tsatu.edu.ua/biblioteka/ukrajinci-nacija-tarasa/
15. http://litopys.volyn.ua/index.php/litopys/article/view/309
16. https://evacuation.city/articles/310619/govoriti-pro-vijnu-cherez-knigi-10-pismennikiv-yaki-rozpovidayut-svitu-pro-ukrainu
17. http://shevchenko.ukrlib.com.ua/
18. http://www.kobzar.ua/site/main
19. https://novynarnia.com/2021/01/25/tomenko-lesya-ukr/
20. https://www.google.com/amp/s/culturalproject.org/journal/tpost/ocjcmr4f51-petro-kosach-olena-pchlka-batki-les-ukra%3famp=true
21. https://u.to/TANSIA
22. https://bastion.tv/malorosijske-nutro-dovzhinoyu-u-stolittya-borotba-oleni-pchilki_n55057
23. https://www.bbc.com/ukrainian/blogs-56041227
24. https://racurs.ua/ua/n150907-lesi-ukrayinci-150-rokiv-yak-v-srsr-stvoryly-potribnyy-vladi-obraz-poetesy-foto-video.html
25. https://galinfo.com.ua/news/den_v_istorii__narodyvsya_pysmennyk_yevgen_malanyuk_336451.html
26. https://www.istpravda.com.ua/articles/2022/12/20/162187/
27. https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/gruden/18/1892-narodyvsya-mykola-kulish
28. https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1628
29. https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1651
30. https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lypen/21/1907-narodyvsya-oleg-olzhych-poet
31. https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3473558-urij-lipa-jomu-zazirala-v-oci-smert.html
32. https://tyzhden.ua/iurij-lypa-toj-khto-znav-iak-rozdilyty-rosiiu/
33. http://nbuv.gov.ua/node/5366
34. https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lyutyy/1/1897-narodyvsya-yevgen-malanyuk