Вимирання тварин. Червона книга

Вимирання тварин

Вимирання тварин - це часткове або цілковите зникнення окремих видів, груп тварин або цілих фаун з певної території чи акваторії. Вимирання живих організмів може бути спричинене антропогенними, кліматичними та іншими чинниками.

Близько мільйона видів тварин та рослин знаходяться під загрозою зникнення, багато з них можуть зникнути упродовж найближчих десятиліть. Це складає ⅛ усіх видів на планеті – більше, ніж будь-коли в історії людства.

Основною причиною такої безпрецедентної загрози біорізноманіттю є людина та її діяльність. Про це йдеться у нещодавно опублікованому звіті Міжурядової науково-політичної платформи з питань біорізноманіття та екосистем (IPBES).

Люди полюють на тварин, і їх кількість стала різко падати. Щоб зупинити знищення тварин і рослин, зберегти їх види, в 1948 році був організований Міжнародний союз охорони природи. Ця організація узяла під свою опіку рідкісні види тварин і рослин. У різних країнах були відкриті заповідники і національні парки.

Значного впливу від втрати біорізноманіття зазнає сільське господарство:

• З 16 ст. понад 9% тварин, які були одомашнені для харчування або використання у цій галузі, вже вимерли;
• ще понад 1000 видів знаходиться під загрозою;
• на 23% знизилася продуктивність земель через їх деградацію.
• зниження популяції комах-запилювачів щороку призводить до втрати сільськогосподарських культур на 577 млрд доларів США.

Всі ці чинники поглиблюють продовольчу кризу та нестачу ресурсів. Уже зараз кожна дев’ята людина на планеті страждає від голоду. Крім того, винищення дерев та лісів, які поглинають СО2 з атмосфери, прискорює темпи зміни клімату. Ця зміна призводить до танення льодовиків, підняття рівня моря, почастішання екстремальних погодних явищ та інших негативних наслідків. Оскільки вона є однією із основних причин втрати біорізноманіття, ці два негативних чинника будуть постійно підсилювати одне одного, лише погіршуючи ситуацію.

Збереження біологічного різноманіття і цілісності природних екосистем – це запорука сталого існування і розвитку нашого суспільства. Наш добробут врешті залежатиме від ощадливого ведення сільського господарства, культури споживання природних ресурсів та ефективної охорони довкілля.

Червона книга

Червоний список Міжнародного союзу охорони природи (відомий як Червона книга) - всеосяжний збірник відомостей про охоронний статус рослин та тварин в усьому світі. Видається Міжнародним союзом охорони природи (МСОП) з 1963 року. Червоний список опікується флорою та фауною всього світу.

Червоний список МСОП побудовано на чітких критеріях оцінки статусу видів та ризику їхнього зникнення. Ці критерії є універсальними й можуть бути застосовані для будь-якого виду (або підвиду, раси та популяції) в будь-якім регіоні світу. Метою Червоного списку є визначення та оприлюднення ступеня загрози для існування тих чи тих видів живого та надання відомостей, потрібних для збереження біологічних видів, усім, кого це може стосуватись.

Оцінкою статусу видів у межах Комісії з виживання видів у МСОП займаються такі організації, як BirdLife International, World Conservation Monitoring Centre та численні спеціальні групи вужчої спрямованості. Всього оцінками статусу, що проводяться такими організаціями та групами, охоплено приблизно половина видів у Червоному списку МСОП.

Загалом Червоний список МСОП вважають найавторитетнішим джерелом оцінки статусу світового біорізноманіття.

Червона книга України — офіційний державний документ, який містить перелік рідкісних, вразливих і зникаючих видів тваринного і рослинного світу у межах України, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів і заходи щодо їх збереження. Занесені до Червоної книги України види підлягають охороні на всій території України, у межах її континентального шельфу та виключної морської економічної зони.

З 9 квітня 2021 року до Червоної книги України занесено 1544 види, з них 687 тварини і 857 — рослинний світ. Я хочу трохи розповісти про деяких тварин, які занесені в Червону книгу.

Тилацин і зебра Квагга

Тилацин, або сумчастий вовк (Thylacinus cynocephalus) - вимерлий хижий ссавець, найбільший «сумчастий хижак» (ряд Дазиуроподібні, або кволоподібні — Dasyuromorphia) історичних часів, який проживав на території Австралії, Тасманії й Нової Гвінеї до середини XX століття.

Тилацин дуже нагадував собаку (вовка) з довгим хвостом і смугами на спині. Тилацин або сумчастий тигр (вовк) Тасманії вимер, коли в його ареал вторглися переселенці. Є свідчення, що Тилацин був настільки не готовий до зустрічі з людьми, що міг померти не лише від отриманих ран, але і від отриманого шоку.

Тилацин був описаний у 1808 році натуралістом Джорджем Гаррісом. Ця тварина, яка зовні й за розмірами скидалася на пса, вміла стрибати на задніх лапах, як кенгуру. Самиці цього «вовка» мали розродну сумку, у якій доношували дитинчат.

Наприкінці XIX століття тилацина жорстоко винищували як крадія овець, який завдавав відчутних збитків фермерству. Уряд Австралії навіть запровадив премії за вбитих хижаків. Зрештою, наприкінці 30-х років XX століття, «сумчастих вовків» винищили дощенту.

Квага (Equus quagga quagga) - це вимерлий підвид рівнинної зебри, який жив у Південній Африці. Довгий час вважалося, що це був окремий вид, але нещодавно генетичні дослідження показали, що це був найпівденніший підвид зебри рівнинної. Назва походить від її вигуку, щось на кшталт «Ква-ха-ха»([ˈkwɑːxɑː]).

Квага, вважають, мала близько 257 см завдовжки та 125—135 см заввишки в холці. Головна відмінність від інших зебр - обмежене поле малюнку, в основному коричневих і білих смуг, передньою частиною тіла. Задня була коричневою й без смуг, і, отже, більш конеподібна. Розподіл смуг істотно варіювався між особами. Мало що відомо про її поведінку, проте, імовірно, вони кочували стадами в 30-50 осіб. Ареал розповсюдження обмежувався тереном Карру колишніх Капської провінції й південної частин Оранжевої республіки Південної Африки.

Заради міцної, красивої шкури, люди винищили усе поголів'я зебри Квагги. М'ясо вимерлої тварини просто викидалося, оскільки не було об'єктом полювання. У Голландському зоопарку в Амстердамі останній екземпляр цієї тварини помер 12 серпня 1883 року.

Байцзи - Китайський річковий дельфін

Китайський річковий дельфін Байцзи, або китайський озерний дельфін, або китайський прісноводий дельфін, або озерний дельфін (лат. Lipotes vexillifer) - вид водних ссавців з парвотряда зубастих китів, представник нетаксономічної групи річкових дельфінів. Знаходиться на межі зникнення; можливо, вже вимер.

Китайський річковий дельфін був описаний як вид в 1918 році. Це китоподібне білого кольору зі спинним плавником, схожим на прапорець, через що місцеві жителі називали його "байцзи", "білий дельфін". У 2006 і 2012 роках наукові експедиції не виявили цей вид.

На Китайського річкового дельфіна Байцзи, який мешкав в річці Янцзи, люди не полювали, але побічно були причетні до його вимирання. Води річки були переповнені торговими і вантажними судами, які просто напросто забруднили річку.

У серпні 2007 року житель Китаю зняв на відеоплівку велику білу тварину, плаваючу в річці Янцзи, але відеозапис був настільки каламутним, що підтвердити що-небудь було неможливо. Вид, за станом на 2017 рік, офіційно доки не оголошений вимерлим, оскільки ще залишається примарна надія знайти виживших.

Золота (помаранчева) жаба

Золота або Помаранчева жаба (лат. Incilius periglenes) - невелика жаба, що мешкала в обмеженому районі тропічних лісів Коста-Ріки (близько 30 км в поперечнику). Уперше сам вид Золотої жаби був знайдений в 1966 році.

У самців було яскраво помаранчеве забарвлення із золотистим відливом, тіло самиць покривав візерунок з жовтих, бурих і рудуватих плям. Самиці були більші за самців.

Довгий час в цьому обмеженому районі тропічних лісів Коста-Ріки зберігалася ідеальна температура і вологість для життя цієї істоти, але діяльність людини порушили звичні параметри довкілля, що привело до вимирання цього виду жаби. Останню Золоту (помаранчеву) жабу спостерігали в 1989 році.